Дипломатія Зеленського: аудит обіцянок

Однією з нагальних проблем для всіх поколінь української влади є розрив між обіцянками та реальними досягненнями. Не оминула вона і нинішніх очільників України.

Дев’ять місяців нової владної команди — це достатній термін, аби відчути практичні зміни в державі та побачити ефективні кроки. Економічний прогрес, «квітучий край» і «кінець епохи бідності» залишмо для експертів. Натомість звернемо увагу на зовнішню політику Зеленського, яку від початку також подавали як дуже амбітну та багатопланову.

Почнімо зі зовнішньополітичних позицій з позначкою «формальний плюс» (не означає цілковите схвалення зроблених кроків, але символізує виконання обіцяного у прочитанні чинної влади).

По-перше, відбулися два масштабних звільнення українських заручників і політичних в’язнів. У рамках обмінів в Україну повернулися і 24 українських моряки та 3 військові кораблі, які були захоплені Росією. Та ціну виконання обіцянки складно назвати виваженою з огляду на видання Цемаха і «беркутівців».

По-друге, як цього і прагнув президент Зеленський, відбулися переговори на найвищому рівні у Нормандському форматі. За формою — виконано, а за змістом — фальстарт. Що буквально наступного ж дня підтвердилось: Кремль, як і раніше, не збирався виконувати безпекові зобов’язання. А паризький саміт 9 грудня став для президента України можливістю на власні очі переконатись у неефективності стратегії «турборежиму» у встановленні миру на Донбасі та свідомій деструктивності Путіна.

По-третє, досягнуто «прагматичної» домовленості про транзит російського газу через українську ГТС до країн ЄС. До активу європейців записано комфорт, України — збереження транзиту з отриманням фінансових дивідендів, а Газпрому — і впевненість, і гарантії закупівель газу, і зняття арештів з активів російського монополіста в країнах ЄС, що були накладені за судовими позовами Нафтогазу. Ефективність цього досягнення спірна, та обіцяне і справді виконано.

По-четверте, призупинено російський енергетичний проект Північний потік-2. Хоча і внаслідок запровадження американських санкцій, а тому це насправді слід записати на рахунок «запасу міцності» і роботи, що проводилася попередні п’ять років.

По-п’яте, новою динамікою позначилися відносини зі сусідніми з Україною державами. І хоча останній розвиток контактів з Польщею, Угорщиною та Туреччиною і справді був позначений позитивними зрушеннями, ефективність досягнутих домовленостей та їх життєздатність ще має пройти перевірку часом.

За винятком цих «формальних плюсів», інші обіцянки дипломатії Зеленського, що лунали з екранів телевізора чи під час нечастих публічних виступів поки залишаються далекими від реалізації.

Передусім це стосується питань, пов’язаних із стратегією швидкого миру з Росією. Наївне припущення про «просто перестати стріляти» як формули миру не спрацювало. Так само як і нібито домовленість з Путіним під час паризького саміту про запровадження режиму припинення вогню з 31 грудня 2019 року. Адже це факт: січень 2020 року виявився більш кривавим і згубним для українських військ, ніж аналогічний період минулого року, а російські окупаційні війська продовжують обстріли та диверсійні операції проти ЗСУ, у тому числі на ділянках так званого розведення. Не менше питань викликає те, яку ціну готова заплатити Банкова за черговий нормандський саміт у квітні. Саме наступні два місяці покажуть, чи готовий Зеленський вийти за рамки «завищених очікувань» і відкоригувати власну тактику з огляду на деструктивну позицію Кремля.

По-друге, шоу-пропозиція «а поговорить» від 8 липня в стилі передвиборчої кампанії зазнала абсолютного фіаско. І це не дивно, адже попередньо її не узгодили з жодним із адресатів. Ні США, ні Велика Британія, ні Франція, ні Німеччина, ні Росія не підтримали спроби президента Зеленського радикально змінити переговорний формат.

По-третє, справжнім фетишем миру для команди Зеленського стала «формула Штайнмаєра»: за задумом голови держави, вона мала би принести мир чи не відразу після підписання. Поспішне рішення погодитись на російську редакцію формули — що здивувало навіть наших міжнародних партнерів — не допомогло наблизити мир, але переконало Кремль у дієвості «гри на підвищення ставок» та мирних маніпуляцій у подальших переговорах з Банковою.

По-четверте, не вдалося реалізувати домовленість про обмін «всіх на всіх». Натомість ми бачимо дозований, вибірковий та максимально жорстко політично обумовлений Кремлем процес.

По-п’яте, за 9 місяців при владі команда Зеленського так і не спромоглася розробити та представити суспільству і міжнародним партнерам дієву та чітку стратегію реінтеграції Донбасу (обіцяної до 19 червня ще минулого року) та Криму, а також реальних кроків для виконання вимоги Зеленського до Росії відшкодувати збитки, завдані Україні внаслідок агресії та окупації. Висловлена мета зібрати 10 млрд євро міжнародної допомоги на відбудову Донбасу, на жаль, так і залишилася словами. І невідомо, чи дійсно президент Зеленський розпочав свою зустріч з Путіним у Парижі запитанням про повернення Криму.

По-шосте, насторожує й масована інформаційна кампанія з нав’язуванням тези нібито в усвідомленні Росією шкідливості розв’язаної війни на Донбасі. Очевидно, що формування такого хибного враження має підготувати суспільство до суттєвих компромісів на кшталт водного питання для Криму.

І, насамкінець, так і залишаються невиконаними бравурні обіцянки щодо «історичного» візиту президента України до Білого дому та візиту президента Франції Макрона в Україну, не кажучи вже про простіші ініціативи на кшталт обіцяної тристоронньої телефонної розмови Зеленський-Меркель-Макрон. Саме такі події є показовими і вагомими в міжнародній дипломатії.

Тож наразі у зовнішньополітичній сфері не сформовано справжньої гармонійної дипломатичної команди, в якій і президент, і його Офіс, і МЗС, і керівники закордонних дипломатичних установ грали би в унісон, допомагаючи одне одному, а не підриваючи довіру та інституційну спроможність інституцій.

Найбільш наочно це засвідчив тест на врегулювання кризової ситуації, пов’язаної із збиттям Іраном українського літака рейсу Тегеран-Київ 8 січня 2020 року. Гучні обіцянки президента притягнути винних до відповідальності, забезпечити гідне фінансове відшкодування Іраном родинам загиблих українців, а також заяви про наміри сформувати потужну міжнародну коаліцію для тиску на Іран в умовах інертної поведінки дипломатичної машини розбилися об каміння суворої реальності.

Якщо нова влада дійсно хоче заручитись міцною підтримкою українського суспільства та повагою міжнародних партнерів, вона має навчитись «уникати завищених очікувань». Очевидно, що згубний вплив на довіру до влади породжує не кількість обіцянок, а їх невиконання. Як казав відомий класик, «краще менше — та краще».

Оригінал