Select your language. This page will be translated automatically.

 

Плюси й мінуси президентського тижня, що минув

Перші тижні діяльності новообраного президента як головного дипломата країни традиційно дозволяють зрозуміти особливості стилю та методів роботи глави держави на міжнародній арені. Це важливий індикатор як для українських громадян, так і міжнародних партнерів.

Яким має бути наш стиль у надскладний період боротьби за український суверенітет та територіальну цілісність? Безумовно, –  ініціативний та наступальний. Офіційний Київ має впливати на формування міжнародного порядку денного щодо України – «нічого про Україну без України».

Це вимагає зростаючої динаміки зовнішньополітичної активності новообраного президента Зеленського – ініціативності, а не реактивності, чіткості, а не розмитості. Етап ввічливих інавгураційних бесід завершився. Настав час для предметних переговорів. Тим більше, що міжнародні події розвиваються дуже швидко. І не завжди на користь наших інтересів.

На фоні плавного переходу в Україні президентської кампанії у парламентську в Євросоюзі відбулися вибори до Європейського Парламенту. Загалом, ці вибори пройшли зі знаком плюс для України. Навіть не чекаючи на завершення формування оновлених євроінституцій, вже зараз із високою долею вірогідності можна прогнозувати, що політика європейської солідарності Брюсселя з Україною не зазнає істотних змін. Однак ця обставина не визначає майбутнє, а лише позначає межі маневру. Все інше безпосередньо залежатиме від подальших кроків нового президента, у тому числі і на шляху реалізації визначеного Конституцією України курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Далі традиційно підсумую зовнішньополітичну активність президента Зеленського та його команди протягом Тижня 2.

«ПЛЮСИ» ТИЖНЯ 2:

● Оголошення першого закордонного візиту новообраного президента до інституцій ЄС та НАТО 4-5 червня, безперечно, є важливим, цілком правильним сигналом президента Зеленського на підтвердження прогнозованості, послідовності та наміру продовжувати європейську і євроатлантичну політику. Водночас, нашими партнерами в Брюсселі завжди цінувалися змістовність та результативність зустрічей, а не «переговори заради переговорів» чи красиві селфі для піару. Наразі відчувається тривожний брак інформації від команди Зеленського щодо конкретних ініціатив, ідей, «фішок», які будуть представлені партнерам під час брюссельського візиту. Поки йдеться лише ніби про підтвердження дати проведення в Україні 21-го Саміту Україна – Європейський Союз 8 липня. Проте, це не є вже сенсацією чи зовнішньополітичною перемогою, оскільки про факт і дату Саміту було домовлено ще президентом Порошенком під час останнього візиту Глави держави на ювілейну зустріч «Східного партнерства» 13-14 травня.

●  Ззапрошення від президента Трампа на адресу президента Зеленського здійснити візит до США є важливою новиною, символом підтримки нового Президента. Можна довго дискутувати про «за і проти» згоди на її проведення саме після переговорів президентів США і РФ на полях Саміту Великої Двадцятки в Осаці. Але відтепер слід використати час до майбутньої зустрічі, аби сформувати її порядок денний, підготувати пакет пропозицій та ініціатив. Важливим фактором для створення позитивної атмосфери українсько-американського саміту стане забезпечення новою владою вільних та демократичних парламентських виборів у липні. Головне, аби простягнута Президентом Трампом рука підтримки не зависла в повітрі.

● Представлення у Конгресі США законопроекту про надання підтримки Україні для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності. Прикметно, що врешті-решт багаторічні зусилля президента Порошенка на американському напрямку, спрямовані на посилення обороноздатності держави, отримання летального озброєння, а також надання Україні статусу головного союзника США поза НАТО, принесли дивіденди у вигляді конкретної законодавчої ініціативи. Однак головний зміст таких ініціатив не лише на поверхні, а й між рядків. Маємо розуміти, що надання такого статусу не буде автоматичним та супроводжуватиметься низкою передумов, що стане викликом для нової президентської команди.

● Активізація треку мирного врегулювання на Донбасі, який окреслився після візиту дипломатичного радника Вадима Пристайка до Берліну на початку тижня. Як наслідок — спільний візит в Україну міністрів закордонних справ Німеччини та Франції та їхня розмова з президентом Зеленським. Безумовно, візит міністрів мав ознайомчий характер, оскільки в нормандському форматі першу скрипку грають все ж таки глави держав. Тому, важливо, що вже ведеться робота над організацією ближчим часом візитів Глави держави до Берліна та Парижа. Маю відзначити, що президент Зеленський продовжив дотримуватися найбільш вигідної стратегії для України – це координування позицій по Донбасу у тристоронньому форматі та представлення Росії уже консолідованої позиції.

● Серед позитивних кроків варто згадати укази президента Зеленського про формування українських делегацій для слухань Міжнародного Суду ООН у справі порушення Російською Федерацією Конвенції про фінансування тероризму та конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, а також арбітражного трибуналу про порушення Росією прав України як прибережної держави в Чорному і Азовському морях та у Керченській протоці. Так, це формальний, але важливий знак наступництва з боку нового президента щодо посилення позицій України на чорноморському та азовському напрямах.

● Зустріч президента Зеленського з місією Міжнародного валютного фонду стала логічним і вірним кроком для «заспокоєння» наших партнерів щодо налаштованості нового керівництва держави продовжувати співпрацю з МВФ, особливо на фоні «корисних порад» про штучний дефолт. «Відкриті двері» МВФ в умовах політичної турбулентності виборчих процесів – це само по собі дає надію. Головне зараз не схибити.

● Особисті контакти першої особи з новообраним президентом Литви та міністрами закордонних справ Польщі і Швеції також заслуговують на позитивну оцінку, оскільки йдуть у фарватері розбудови традиційних союзницьких відносин з групою друзів України в ЄС.

«МІНУСИ» ТИЖНЯ 2:

●  Окрім низки заяв президент Зеленський все ще не сформулював (або приховує) чітку політику на російському треку. Це створює поле для небажаних спекуляцій. Союзників України все ще цікавить бачення президентом Зеленським дорожньої карти відсічі російській агресії та відновлення миру на Донбасі. Показовою у цьому плані стала заява міністра закордонних справ Швеції М.Волстрем, яка наголосила, що ЄС хотів би бачити від української сторони більше конкретики на цьому напрямі.

● За перші два тижні так і не відбулося телефонного контакту з президентом Франції, попри наявність такого дзвінка з Берліна. Нотуємо на майбутнє.

● На жаль, Україну не було запрошено на урочистості з відзначення 75-ої річниці висадки десанту союзників у Нормандії. Це – втрачена можливість нагадати про роль України в перемозі в Другій світовій війні та встановлення особистих контактів з світовими лідерами, особливо напередодні Саміту Великої Двадцятки. Тим більше ці заходи збігаються з 5-ою річницею заснування Нормандської четвірки.

● Не дочекалися ми і припинення вогню, а це було чи не найбільш гучною обіцянкою президента Зеленського. Що ж сталося? За п`ять років президента Порошенка було 19 спроб «припинити стріляти», і наскільки підступний у цьому питанні російський автомат – ми знаємо не з чуток.

● Стурбувала і заява Берліна напередодні візиту міністра Мааса в Україну, в якій фактично відповідальність за розблокування мирного процесу перекидається на Київ. До формування такої логіки не забарився долучитися і Кремль, який традиційно голосом Пєскова озвучив передумови для нормандської зустрічі – як конкретні кроки України по Мінському треку (читайте політичні кроки), так і прямий діалог з маріонетками Росії в ОРДЛО. На цьому фоні прозвучали перші, до речі прогнозовані, запрошення Києву, озвучені Валентиною Матвієнко, розпочати діалог з Москвою «з чистого аркуша». Тобто з винесенням за дужки питань Криму, відповідальності за збройну агресію на Донбасі, агресивної поведінки в Азовському морі. Сподіваюся, що на Банковій уже працюють для протидії реалізації цієї ідеї-фікс російської сторони, яка дозволила б Москві не лише позбутися міжнародних санкцій, але й перетворити свій міф про «внутрішньоукраїнську кризу» на реальність.

● Співпраця з МВФ поставлена на паузу. Це очевидний негатив, як би його не намагалися замаскувати новими обіцянками. Місія повернеться після парламентських виборів та після того, як новий уряд визначить свої реформаторські пріоритети. Тобто не раніше, ніж через 3 місяці. Відсутність результатів роботи місії МВФ робить невигідним і залучення фінансових ресурсів на зовнішніх ринках. В умовах пікових боргових виплат у 2019 році, ситуація виглядає загрозливою. Так, у України поки є запас міцності. Це і стале зростання ВВП, і низька інфляція, і золотовалютні резерви на достатньому рівні, які до речі лише за 2 тижні скоротились до 19,3 млрд. дол. Але всі ми знаємо, як важко будувати і накопичувати, і як швидко все здобуте втрачається. В умовах сьогодення для України пауза у відносинах з МВФ – це насправді пауза у реформуванні держави. Програма МВФ – це не лише про кошти, що надзвичайно важливо, але й про реальні зміни. Нагадаю, що фінансування дається для здійснення структурних реформ, що ведуть до розвитку держави, забезпечення економічного зростання і як наслідок – добробуту громадян.

ПОРАДИ «НЕБАЙДУЖОГО»

По-перше, максимально використати візит до Брюсселя для підтвердження незмінності європейського та євроінтеграційного курсу України. Зустрічі з лідерами інституцій ЄС та НАТО мають зняти всі сумніви як у партнерів, так і в українському суспільстві щодо «прозахідного курсу» президента Зеленського, його готовності продовжувати рух до членства в ЄС та НАТО. Від успішності візиту безпосередньо залежатиме характер та результат дискусій на червневому засіданні Європейської Ради щодо продовження економічних та секторальних санкцій проти Росії, термін дії яких завершується 31 липня. За підсумками візиту президента Порошенка до Брюсселя 13-14 травня можна на 100% прогнозувати успішне продовження обмежувальних заходів. Цей аванс від попередньої команди треба закріпити на нову перспективу.

По-друге, критично важливо провести змістовну дискусію з Вашингтоном з метою належної підготовки до зустрічі Трамп – Путін та попередження будь-яких «сюрпризів» та «домовленостей про Україну без України». Крім цього, важливо вже зараз розпочати креативити на тему зустрічі президента Зеленського з президентом Трампом, в тому числі налагодити контакт з його радником з питань національної безпеки Джоном Болтоном. Моя рекомендація – відновити діалог з Вашингтоном щодо укладення двосторонньої безпекової угоди, яка б стала логічним продовженням ініціативи Конгресу США щодо надання Україні згаданого вище статусу головного союзника США поза НАТО.

По-третє, продовжую рекомендувати більш чітко та змістовно комунікувати послам Великої Сімки та країн ЄС і НАТО позиції щодо міжнародних підходів, стратегії, цілей та реформаторської програми нового президента.

По-четверте, наполягаю на принциповій важливості участі президента Зеленського у міжнародній конференції з підтримки України 2 липня у Торонто, що в ідеалі можна було б поєднати із візитом до США.

І останнє, необхідно налагодити прямий контакт з керівництвом Міжнародного валютного фонду, і, в першу чергу, з Директором-розпорядником МВФ Крістін Лагард. Важливо зберегти увагу МВФ до України та готовність до продовження співпраці. Зустріч з пані Лагард має увійти до програми майбутнього візиту до Вашингтона.

Незалежно від політичних уподобань та кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги. Не розслаблятися!

Сподіваюсь на тиждень третій.

Про тиждень перший читайте тут.

Оригінал