Select your language. This page will be translated automatically.

Костянтин Єлісєєв,
голова Центру нових рішень

 

Викликами для української зовнішньої політики стали результати президентських виборів у США та Молдові, розвиток ситуації у Нагірному Карабасі та ескалація політичної кризи у Білорусі

У листопаді дипломатія Зеленського опинилася у новій реальності боротьби за довіру міжнародної спільноти, що стрімко втрачається через провали у сфері протидії корупції, підрив незалежних антикорупційних структур і нездатність ефективно реагувати на виклики. Не на користь грає і вибух конституційної кризи на додаток до економічної, епідеміологічної та безпекової криз.

Викликами для української зовнішньої політики стали результати президентських виборів у США та Молдові, розвиток ситуації у Нагірному Карабасі та триваюча ескалація політичної кризи у Білорусі.

Тепер про плюси та мінуси дипломатії Зеленського за місяць.

Серед позитивних аспектів були такі:

Незважаючи на відсутність відчутних результатів на шляху мирного врегулювання на Донбасі, українські переговірники продовжували тримати позиційну оборону інтересів України у протистоянні з російським агресором.

Слід відзначити особисті зусилля глави держави у координації подальших дій з президентом Франції та канцлером ФРН, проведення зустрічі дипрадників лідерів Нормандської четвірки, інтенсивну роботу у Тристоронній контактній групі. У цілому зберігався відносний режим тиші вздовж лінії розмежування на Донбасі.

Водночас, важливо наповнювати контакти реальними змістом і кроками. Триває формування завищених суспільних очікувань щодо ситуації на Донбасі, а Кремль отримує додаткові важелі впливу. Очевидною є провальність плану Зеленського-Кравчука. Цей план став сюрпризом для наших партнерів у Берліні, Парижі та Вашингтоні, оскільки з’явився у публічній площині без попередніх консультацій з союзниками. Така поведінка може зіграти погану послугу для України, оскільки наша сила у протидії Кремлю полягає в єдності, солідарності та скоординованості кроків і тиску.

Так і не реалізовано ані обіцянки щодо звільнення заручників, ані щодо проведення нормандського саміту. А сама теза про розблокований нормандський формат може зіграти злий жарт із Зеленським, який або визнає, що цей процес ніколи не був заморожений, про що каже команда Порошенка, або розпишеться у провалі діалогу з Путіним і справді заморозить процес.

Мирний процес підтвердив відомий факт, який не хочуть сприймати на Банковій — ключовим фактором для прогресу є не кількість миротворчих ініціатив Києва, а наявність політичної волі Кремля. Додатковий доказ — саботаж Москви в питанні відкриття КПВВ у районі н.п. Золоте та Щастя.

Важливо, що у пріоритетах української дипломатії зберігається питання консолідації міжнародного співтовариства навколо теми деокупації Криму. Забезпечення підтримки відповідних щорічних резолюцій ГА ООН та ініціатива створення «Кримської платформи» є проблисками системності та послідовності у зовнішньополітичних зусиллях Банкової.

У контексті роботи над платформою варто якнайшвидше переходити від етапу організаційно-інституційного супроводження — передачі запрошень, анонсування модальностей саміту — до змістовно-результативних питань. Вже зараз партнери та союзники мають розуміти пропозиції України щодо дій і бачення результатів анонсованого Київського саміту, на базі яких багато столиць і визначатиметься з участю та рівнем представленості. Важливо, щоб Саміт не став піар-подією з низьким рівнем міжнародної участі та порожнім змістом, що стало б подарунком агресору і ворожій пропаганді.

До цього часу Україна не запровадила санкції проти Росії за незаконне будівництво Керченського мосту та мілітаризацію Криму, що, безперечно, викликає запитання щодо рішучості Києва у готовності давати рішучу відсіч окупанту.

Безумовним плюсом місяця стало налагодження діалогу з Венеціанською Комісією для пошуку виходу із конституційної кризи. Схоже, що взаємодія з цією поважною структурою остудила гарячі голови і на Банковій, і на Жилянській, де розташований Конституційний Суд. Сподіваємося, що рекомендації Венеціанської Комісії будуть належним чином враховані владою, а діалог не стане прикриттям для маніпуляцій.

Заслуговує на позитивну оцінку жорстка і послідовна позиція Києва щодо засудження насильства та політичних переслідувань у Білорусі. Приєднання України до санкцій ЄС проти білоруських посадовців, відповідальних за репресії проти громадянського суспільства, стало свідченням не лише зближення зовнішньополітичних позицій Києва з Брюсселем, але і послідовності влади у повазі до спільних демократичних цінностей, що є особливо важливим у річницю Революції Гідності.

Листопад відзначився успішними результатами на релігійно-дипломатичному фронті, зокрема офіційним підтвердженням Синодом Кіпрської Церкви рішення Предстоятеля Хризостома ІІ щодо визнання Томосу про автокефалію Православної Церкви України, а також доброї звістки про очікуваний візит Патріарха до Києва у серпні 2021 року на запрошення президента України.

Серед мінусів можна відзначити:

Після жовтневого саміту діалог України з ЄС перейшов у жорсткий формат традиційної перевірки Брюсселем виконання Києвом домашнього завдання щодо реформ напередодні грудневого засідання Ради асоціації.

Незважаючи на окремі позитивні новини з євроінтеграційних полів, зокрема щодо відкриття регіональних євроінтеграційних офісів, започаткування оціночної місії ЄК щодо готовності України до укладення Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислових товарів, підсумкова оцінка ЄС реформаторських успіхів української влади залежатиме від політичного рішення Брюсселя щодо виділення макрофінансової допомоги. Управлінський хаос і конституційно-антикорупційна криза в Україні змусили євробюрократів переглянути оптимістично-романтичне сприйняття влади Зеленського, що впливатиме на рівень підтримки з боку ЄС динаміки нашого євроінтеграційного руху.

Відносини з МВФ все більше нагадують гру «вірю — не вірю». Українська влада намагається нав’язати міф про позитивну співпрацю і впродовж листопада суспільство неодноразово чуло, що домовленості з МВФ майже досягнуті і ось-ось приїде місія.

Натомість, до Вашингтону терміново відряджається делегація на чолі з керівником НБУ, а президент України проводить телефонну розмову з директором-розпорядником МВФ і намагається переконати продовжити співпрацю. За результатами стало зрозуміло, що чари Зеленського не подіяли, а очільниця МВФ чітко вказала на питання, які є критичними для подальшої співпраці: незалежність НБУ, антикорупційна політика, кримінальне розслідування шахрайств колишніх власників Приватбанку.

Хоча місяць завершується на позитивній ноті погодженням з МВФ показників держбюджету на 2021 рік, основні системні питання залишаються невирішеними. І головне — поглиблюється криза довіри з боку міжнародних фінансових інституцій як особисто до президента Зеленського, так і до української влади в цілому.

Рішення УЄФА щодо технічної поразки футбольної збірної України у матчі проти Швейцарії у рамках Ліги націй стало вироком дипломатичним здібностям команди Банкової, яка виявила безпорадність та інертність у врегулюванні кризи. Президент Зеленський проігнорував проблему.

Останній день листопада на дипломатичній ниві ознаменувався справжнім інформаційним вибухом щодо осяжних перспектив отримання Грузією Плану дій щодо членства в НАТО.

Ця новина стала гучним ляпасом невиразній дипломатії Зеленського на євроатлантичному напрямку, яку послідовно й самовіддано пропагували і нав’язували українському суспільству з усіх ключових кабінетів влади. Міф про власний шлях України до членства в НАТО без ПДЧ та про нібито недоречність стукатись у зачинені двері фактично розвіявся на фоні очікуваних успіхів системної, професійної, відданої роботи грузинської дипломатії.

Незважаючи на залучення України до Програми розширених можливостей НАТО, президент Зеленський і його команда фактично загальмували системний рух країни до Альянсу, замінюючи здійснення реальних стратегічних кроків на організаційну метушню, відмовляючись від наполягань на отриманні ПДЧ чи-то з браку власної відданості євроатлантичному курсу (коли в офіційних виступах рідко лунає якась згадка про НАТО, до призначення посла України при НАТО півтора роки не доходять руки, а на зустріч з очільником НАТО не вистачає часу під час візиту до Брюсселя), чи-то з небажання робити все так як робив п’ятий президент (у якого пунктик про отримання ПДЧ в НАТО був серед маст-хев у всіх без виключення контактах з лідерами демократичного світу), чи-то з намірів запакетити ПДЧ у домовленостях з Кремлем.

Як результат, зруйновано перспективу більш легкого «пакетного» вирішення за участю України і Грузії цього складного геополітичного завдання. Але є й певний позитив, бо зникають аргументи, що наявність тимчасово окупованих територій є перешкодою для руху до НАТО.

Неочікувано розірвалася «бомба» на угорському напрямку. Очевидно, що угорська сторона спробує розіграти традиційну карту «блокування всього і всюди». Сподіваємося, що в арсеналі українській дипломатії є переконливі аргументи аби заручитися підтримкою партнерів.

Фактори, які впливатимуть на дипломатію Зеленського у грудні:

Грудень має принести розв’язку конституційної кризи. Затягування не грає на руку Україні. Параметри виходу з кризи будуть визначати подальшу траєкторію міжнародної підтримки України. Хоча ситуація залишає обмежений набір дій для Зеленського, віримо, що у гонитві за «фішечками» переможе здоровий глузд.

Завершення політичного сезону мало б стати часом для перегляду невдалих підходів на мирному треку. Учасники процесу визнають, що Росія прагне підвищити статус ТКГ, маргіналізувати нормандський формат та суб’єктивізувати своїх маріонеток в ОРДЛО. Прикро, що через продукування миротворчого спаму та фокусування на формі, а не суті ініціатив, Україна власними руками підіграє Кремлю. Час усвідомити, що прогрес залежить не від продукування ініціатив на віртуальному мінському майданчику, а від політичної волі Кремля.

Ця політична воля може з’явитися у разі готовності України до капітуляції, що буде відкинуте суспільством. Або у разі стимулювання цієї політичної волі через послідовну і тверду позицію на перемовинах, посилення внутрішньої стійкості через успішні реформи, санкції, спільний з партнерами дипломатичний та політичний тиск. Для цього треба інтенсифікувати контакти по лінії Київ-Берлін-Париж, почати наводити мости з адміністрацією Байдена на засадах двопартійної підтримки, пропонувати цілісне бачення якісно нового залучення США до мирного процесу.

Визначальним чинником дипломатії Зеленського стане увага до ситуації в США. Контури нової команди Байдена вже вимальовуються і на момент інавгурації у січні Білий дім почне діяти без розкачки. Цей факт мав би мобілізувати українську команду до дій з вибудовування кола контактів у Вашингтоні. Це той момент, коли безініціативність та пасивність можуть зіграти з Україною злий жарт на всю каденцію нового очільника Білого дому. Явно не на користь налагодженню контактів з переможцями виборів грає несподіване поспішне рішення замінити високопрофесійного посла України у США.

Грудень є місяцем ухвалення державного бюджету та річного кошторису української дипломатії. Попри очевидну увагу до медичної сфери і підтримки війська, рівень фінансування дипломатії не має поступатися ані за обсягами, ані за амбіціями. Зовнішній фронт і підтримка міжнародних партнерів завжди були визначальними для держави, особливо в умовах складних безпекових викликів.

Тестом на справжню ефективність дипломатії Зеленського стане «битва за вакцину» проти коронавірусу. Ключовими для оцінок будуть фактичні домовленості та потрапляння України до першої хвилі отримувачів вакцини. Цього вимагають як епідеміологічна ситуація, так і честь мундиру.

Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги.

Оригінал

Головне фото: president.gov.ua