Select your language. This page will be translated automatically.

Дипломатична пасивність Банкової напередодні анонсованої зустрічі політрадників нормандського формату 27 січня дивує. Період між двома засіданнями точно мав би бути наповнений численними контактами та перемовинами з союзниками на рівні першої особи держави.

Час для цього – сприятливий. Взяти хоча б “казус Медведчука” і “соло Козака” на останньому засіданні ТКГ. Якщо перше показує, що Москва повертається до традиційної гри на пониження рейтингу Зеленського через блокування прогресу в Мінському процесі, то друге – сигналізує про нервування Москви через зміну міжнародної кон’юнктури (вибори в США, справа Навального і туманні перспективи Північного потоку 2) і неготовності Банкової перетнути накреслені суспільством “червоні лінії”. І перше, і друге означає, що динаміку мирного процесу на Донбасі визначатиме внутрішньополітична ситуація в Україні і особливо наповнення інформаційного простору, а не хімія двосторонніх контактів між Києвом та Москвою чи частотою називання російських політичних сил проукраїнськими.

Також давно перезрілим є телефонний контакт з новообраним президентом США. Це є важливим, аби зрозуміти пріоритетність донбаського треку для нової команди глави Білого дому. Більше того, з професійного досвіду підкажу, що враховуючи відомий перелік перших офіційних дзвінків Байдена, президент Зеленський давно міг би зідзвонитися з відповідними лідерами, з якими плануються ближчі телефонні розмови. Звичайно, це непросто, адже йдеться про вищий пілотаж дипломатичного мистецтва. Слід заручитися розумінням (і підтримкою) партнерів, передусім президентом Франції Макроном, перед нормандським заходом 27 числа та роз’яснити підступну поведінку Кремля. Не можна забувати і про те, що це можливість відточити сигнали до розмови з Байденом – шанс, який не можна змарнувати.

Хоча Україна наразі і не є членом Європейського Союзу, однак цей чинник ніколи не був на заваді для Києва для контактів з главами МЗС ЄС напередодні важливих засідань Ради міністрів. Так само варто було зробити і напередодні першого у цьому році засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС, де обгорювалося питання щодо реакції Брюсселя на подї в Росії в контексті повернення Навального. Телефонні контакти треба було використати, аби звернути увагу на злочини Кремля на території України та важливість посилення санкцій проти порушника міжнародного права.

Важливим було б активніше залучити і партнерів по ЄС та ключових столицях Європи. Якщо не візит першої особи до Брюсселя (як це зробили Молдова і Грузія, яким “не все одно”), то кілька дзвінків у дружні європейські столиці давно на часі, якби у цьому був інтерес Банкової. У тому числі Високому представнику ЄС із закордонних справ та безпекової політики, а надто – напередоні його візиту до Москви. Київ має переконувати, що “кейс Навального” не є чимось ізольованим, а повністю вписується в логіку внутрішньої і зовнішньої політики Москви, в тому числі агресії проти України, і є результатом відчуття безкарності господарів Кремля. Інакше існує загроза опинитися в “тіні Навального” чи “коронавірусу”, а це – далеко не в національних інтересах України.

І ще одне: тактика української сторони до зустрічі 27 січня мала би враховувати і наближення чергової річниці підписання комплексу мінських заходів. Необхідно вже зараз мати не лише план заходів для інформаційного супроводження цієї дати. Важливо не набрати нових зобов’язань (чи влізти у нові газові поступки), як і використати нагоду для нагадування російській стороні (і не лише) про єдність всіх трьох мінських документів, у тому числі меморандуму і протоколу, про які Москва воліє не згадувати.

Будемо сподіватись, що по завершенню зустрічі 27 січня Банкова відверто розповість про характер перемовин і озвучені “червоні лінії”, а суспільству і міжнародним партнерам не доведеться отримувати першу інформацію з інших джерел.

 

Костянтин Єлісєєв
Телеграм-канал https://t.me/eliseiskipolya