Оманлива подорож. Рівно рік тому президент Зеленський здійснив свій гучний візит до Оману, який тоді викликав не менше запитань, ніж сьогодні.
Однак, один елемент турбує чи не найбільше. Тоді прес-служба Глави держави бравурно рапортувала про проведені президентом зустрічі з офіційними представниками Оману, у тому числі і з президентом Державного генерального резервного фонду Султанату, в ході яких “оманська сторона висловила зацікавленість в активізації співробітництва в інвестиційній сфері” і прийняла запрошення президента Зеленського відвідати Україну “для ознайомлення з перспективними проектами та напрямами співпраці”.
Минув рік.
Чи мала місце активізація співробітництва України з Оманом? Ні. Чи відбувся сплеск оманських інвестицій в Україну? Ні.
Статистика Нацбанку вперто позначає цей вимір красномовними нулями. Чи хоч слово було згадане про ці домовленості під час наради послів за участю президента Зеленського наприкінці грудня? Так само, ні. Як і жодного слова про Оман не почули від Офісу президента у частині нових можливостей для “просування українських інтересів у державах Перської затоки” при викладі зовнішньополітичних пріоритетів на 2021 рік.
Так де інвестиції? Де новий рівень співпраці? Де міжособистісна хімія? Невже президентська омана, а вимога до українських послів забезпечити інвестиції за 6 місяців – банальне перекладання відповідальності та визнання невдачі?