Select your language. This page will be translated automatically.

Цей місяць, безперечно, запам’ятається надовго

Серія рішучих потужних ударів проти проросійської політичної та інформаційної колони в Україні та як ніколи голосні і чіткі прозахідні запевнення та обіцянки українського керівництва ніби символізували остаточну відмову від політики «какая разніца» та м’якотілого невпевненого пошуку серединної політики компромісів з Москвою на користь зрозумілої і перевіреної проукраїнської європейської та євроатлантичної стратегії.

Зрозуміло, що такі дії не залишаться без жорсткої відповіді Кремля. Тому події наступних місяців доведуть українському суспільству та міжнародним партнерам справжню відданість Зеленського та його команди курсу на зближення з Заходом та розриву з Росією чи повернуть «український корабель» у фарватер так званої «сірої зони» геополітичних торгів та компромісів.

Сигнали з Кремля безпомилково визначають, на якому напрямку діятиме Москва, яка добре розуміє, наскільки електорально «дорогим» для Володимира Зеленського є режим тиші (навіть якщо він уже давно існує лише у зведеннях Банкової). І розтиражовані в ЗМІ «накази» російських маріонеток про «вогонь на упередження» треба читати не інакше як останнє попередження. Будемо сподіватися, що Банкова прийме зважене рішення, відмовиться від попередньої тактики захисту неіснуючого перемир’я і нарешті зіскочить з російського шантажу, візьметься за реальну роботу з союзниками і партнерами та працюватиме над посиленням тиску на Москву, в тому числі для недопущення нової ескалації.

Серед «дипломатичних плюсів» місяця були такі.

1. Лютий місяць відзначився позитивними зрушеннями у напрямі просування українського порядку денного в діяльності нової адміністрації США. Багатообіцяючою для розблокування офіційних контактів на високому рівні стала перша телефонна розмова міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби з державним секретарем США Ентоні Блінкеном, яка підтвердила сталість та незмінність підтримки з боку Вашингтону територіальної цілісності, суверенітету та курсу реформ України, а також продовження економічної та військової допомоги.

І хоча перший кабінет Банкової все ще знаходиться у нетерплячому очікуванні дзвінка з Овального кабінету, рішучі дії адміністрації Байдена щодо запровадження нових санкцій проти Росії та їх синхронізація з Європейським Союзом, чіткі публічні сигнали з боку новообраного президента та держсекретаря США щодо готовності протидіяти агресивній політиці Кремля, посилення координації підходів з лідерами Сімки не дають приводів сумніватись у пріоритетності українського питання для нового очільника Білого дому.

Рішення Зеленського щодо призначення нового посла України в США слід розглядати як символічне запрошення для Байдена розпочати новий день як у міждержавних, так і персональних відносинах. Водночас, очевидно, що ані новий посол, ані армія найманих лобістів, ані красиві слова та заклики не зможуть так допомогти появі дружніх відносин Зеленського з Байденом, як прості, щирі та рішучі кроки Банкової для встановлення довіри. І добре, в першу чергу для України, що наш президент, здається, зрозумів це та почав діяти і щодо закриття кримінальних справ проти Байдена, і щодо колишніх власників Приватбанку, і щодо припинення загравання з Кремлем, і щодо чіткої артикуляції відданості європейському та євроатлантичному курсу.

Також доцільно було б докласти більш активних зусиль самій Банковій, зокрема главі Офісу та дипломатичному раднику, з встановлення особистих контактів зі своїми візаві в Білому домі. Знаю з власного досвіду про важливість та ефективність таких форматів взаємодії.

2. Безумовним позитивом місяця став трек політичного діалогу з Європейським Союзом та НАТО.

Успішне засідання Ради асоціації Україна-ЄС за участю прем’єр-міністра Дениса Шмигаля та тематична резолюція Європейського парламенту щодо України фактично створили сприятливий клімат для змістовного просування євроінтеграційного порядку денного України протягом року, яким варто належно скористатись. Важливі результати за підсумками Ради асоціації, включаючи оновлення положень Угоди про асоціацію в торгівельній частині та огляду досягнення цілей Угоди, нові перспективи у секторальній інтеграції, доступ до освітніх програм ЄС, а також зафіксовані у резолюції зауваження та очікування європарламентарів щодо реалізації Угоди та впровадження реформ потребують належного інституційного супроводження і моніторингу їх виконання з боку громадянського суспільства та експертного середовища.

Заслуговують на позитивну оцінку змістовні та чіткі за сигналами контакти президента і прем’єр-міністра з генеральним секретарем НАТО Йєнсом Столтенбергом. Добре, що у лексиці керівництва держави, здається, закарбувалися слова про План дій щодо членства в Альянсі, які ще донедавна так складно було вимовити нашим очільникам.

3. Рішення РНБО щодо закриття проросійських медіаресурсів та запровадження санкцій проти низки фізичних та юридичних осіб, дії яких підривають суверенітет, територіальну цілісність та становлять загрозу для національної безпеки України, як політичний сигнал протидії російській агресії, стало важливим маркером для проукраїнських сил не лише в нашій державі, але і на міжнародній арені.

Незважаючи на активне роздмухування російською стороною та їх лобістами у західних країнах наративів щодо «антидемократичних» кроків української влади, вітчизняній дипломатії за підтримки патріотичних політичних сил в Україні і міжнародних партнерів вдалося нівелювати такі закиди та, в цілому, забезпечити позитивне сприйняття кроків, спрямованих на зміцнення інформаційної безпеки держави.

4. Візит Президента України до ОАЕ зміг оживити певним чином графік міжнародних візитів Зеленського. Водночас, зарано говорити про успіх нової «азійської стратегії» Зеленського за результатами однієї поїздки до регіону.

5. Успішно для України відбулися обговорення досьє російської агресії в Криму і на Донбасі і на майданчику Генасамблеї ООН, і Ради Безпеки ООН.

Більш, ніж очевидною стала міжнародна ізоляція Росії в питанні України та визнання окупації Росією українських територій як глобальної проблеми. Жоден з російських наративів, ані про внутрішньоукраїнську кризу, ані про державний переворот, не знайшли відгуку на світовій арені. Натомість, очевидною для всіх зберігається нерозсудливість і неадекватність російської сторони в її спробах довести свою непричетність до окупації українських територій.

Все чіткіше окреслюється розуміння світом стратегічного значення Криму в протистоянні російській агресії, його ролі у зміцненні регіональної та глобальної безпеки. Український півострів під російською окупацією методично перетворюється на військову базу, з якої Кремль поширює свій вплив на цілий чорноморський регіон з виходом на Близький Схід та Середземномор‘я. А тому змагання за Крим — це не лише про Україну, це виклик для регіональної безпеки і стабільності.

Мінуси:

1. Протягом лютого тривала позиційна боротьба Банкової із західними партнерами у питанні реалізації порядку денного реформ, в першу чергу, щодо зусиль Зеленського встановити контроль над судовою владою та антикорупційною інфраструктурою.

Важкою артилерією з боку Заходу відпрацював Європарламент, який вкотре окреслив проблемні питання для української влади у питанні реформування держави, а це — сектор юстиції, державних підприємств, корпоративного управління, енергетика та боротьба з корупцією, чіткий наголос на важливості забезпечення незалежності Вищого антикорупційного суду та інших антикорупційних інституцій. Від Києва також очікують на прискорення реформи судової гілки влади. Крім цього, було наголошено на необхідності поновлення відданості України щодо боротьби з впливом олігархічних інтересів, які, якщо ними нехтувати, можуть серйозно підірвати реформи та підтримку України в цілому.

2. Вдосталь награвшись в умиротворення, українська сторона почала переглядати свої попередні підходи. Про це свідчать як визнання голови української делегації в ТКГ, так і глави Офісу Президента, і останні рішення РНБО, і слова українських очільників про «неможливість домовитися з Путіним».

«Досягнутий» у лютому «результат» щодо блокування перемовин був давно прогнозованим, тим більше після того, як Україна позбулася низки важливих політичних ув’язок. Відмовилася «на радість» Кремля від ідеї розробки «дорожньої карти» імплементації Мінських домовленостей (домовленість Берлінського саміту 2016 року), що мало б по суті стати оновленням Мінських домовленостей і усунути різночитання їх положень. Помилково погодилася на російський варіант «формули Штайнмаєра». Поховала принцип «спершу безпека». Забула про тему відновлення контактної лінії від 19 вересня 2014 (не визнавати захоплення військами РФ додаткових тисяч квадратних кілометрів української території). Несправедливо спустила на гальмах тему миротворчої місії ООН. Як наслідок, сьогодні маємо парад вимог від РФ, а Київ «героїчно» бореться, щоб повернути втрачені позиції.

Тим часом Росія продовжувала грати у традиційну для себе гру: їй потрібні виключно нові поступки з боку Києва. У Кремлі і далі не поспішатимуть позбуватися важелів впливу на Україну, хіба що на її умовах входження окупованого Донбасу до складу України як російського анклаву.

На цьому тлі промінцем надії прозвучали у лютому визнання українських переговорників на користь доцільності роботи над ідеєю місії ООН для Донбасу. На жаль, робиться це поки що з амбіцій вітчизняної дипслужби. Без залучення Банкової ситуація навряд чи піде далі політичних сигналів.

3. Незважаючи на отримання наприкінці лютого першої партії вакцин проти коронавірусу з Індії, «вакцинна дипломатія» Зеленського залишила неприємний присмак безпорадності та меншовартості. Владній команді, безперечно, треба зробити аналіз стратегічних помилок та прорахунків, зробити справедливі кадрові та інституційні висновки, щоб убезпечити Україну від подібних провалів у майбутньому та вдосконалити ефективність «кризової дипломатії» Зеленського.

4. Продовжувала буксувати ініціатива «Кримської платформи». Крім публічного обговорення дати проведення заходу та необґрунтоване запевнення громадськості у високому представницькому рівні учасників «кримського саміту», українська сторона поки так і не змогла представити на розгляд партнерів цілісного бачення результатів заходу.

5. Незважаючи на всі запевнення української влади у своїй відданості реформам в лютому місія МВФ поїхала із невтішними словами: «Обговорення було продуктивним, однак потрібен більший прогрес на користь завершення першого перегляду програми. Дискусії триватимуть.» Дива не сталося. «Потьомкінські села» реформ не справили позитивного впливу на чиновників цієї міжнародної фінансової організації. Вразила одна з перших реакцій радника глави ОП Милованова, що була висловлена через соціальні мережі у вкрай недипломатичний та зухвалий спосіб, який свідчив про глибоку «образу» української верхівки за відмову надання фінансових коштів за… чергові обіцянки. Адже головні питання, що на постійній основі порушуються МВФ так і залишаються невирішеними. Більше того, складається враження, що поки одна рука робить те, що потрібно: так, наприклад, 22 лютого затримали колишнього першого заступника голови правління ПриватБанку, інша — нівелює позитивні сигнали, наприклад, через продовження руйнування антикорупційної інфраструктури, тепер уже через законопроект про нову процедуру обрання директора НАБУ. Впевненості українській владі у відтягуванні співпраці з МВФ та проведенні змін додає ситуація на світових фінансових ринках і запас міцності, що був створений у попередні роки. Але це триватиме не завжди. Адже гроші державі конче потрібні, якщо ми беремо кредити навіть на першочергові потреби, зокрема на закупівлю вакцин від коронавірусу. І лише завдяки досвіду співпраці з представниками МВФ новопризначеного Посла України в США проблеми не зникнуть, необхідні реальні дії та виконання своїх зобов’язань.

Фактори, які впливатимуть на дипломатію у березні:

1. Березень-місяць для дипломатії Зеленського пройде під знаком протистояння новому витку російської агресії. Останні заяви, які лунають з Кремля та з боку «представників» ОРДЛО, свідчать про підготовку до остаточного зриву перемир’я та відновлення позиційних масованих обстрілів. Передбачувано, що Москва не залишить без відповіді дії української влади щодо знищення проросійської п’ятої колони та планів з дестабілізації ситуації в Україні. Відтак, виключно важливо активізувати політичні контакти високого рівня з лідерами Сімки, ЄС, НАТО та інших союзників України для консолідації проукраїнського міжнародного альянсу в протидії російській агресії. Варто було б підхопити трансатлантичний тренд, заданий Вашингтоном, і завдати чергового удару по агресору.

2. Продовжуємо очікувати на контакт Зеленського з президентом США Джо Байденом. Це вже як справа честі для Банкової, так і важливо для національних інтересів України.

3. Чергові роковини незаконного референдуму в Криму, протиправність якого додатково підтвердило проміжне рішення ЄСПЛ від 14 січня, відкриває чергове вікно можливостей для пропагування ініціативи «Кримської платформи» та підтримки теми Криму на порядку денному.

4. Важлива дискусія розвиватиметься в Європейському Союзі щодо подальших перспектив розвитку стосунків між Брюсселем і Москвою. Йдеться про оновлену Стратегію ЄС щодо РФ, яка визначить фарватер ставлення європейських союзників України до країни-агресора. Обриси згаданої Стратегії були сформовані 22 лютого 2021 року, коли на рівні Ради міністрів ЄС було узгоджено три ключові спільні підходи в подальших взаєминах із Москвою. Наступний етап розгляду — засідання Європейської Ради наприкінці березня. І саме до цієї зустрічі вітчизняній дипломатії слід було б активізуватися й донести позицію, яка має базуватися на трьох стовпах: ніякого умиротворення, ніякого повернення до «справ як колись», ніяких компромісів щодо цінностей.

5. Чекаємо на узгодження часових рамок давно анонсованих двосторонніх візитів в Україну президента Франції, прем’єр-міністра Іспанії, а також «проривних» турне глави держави до Азії, Африки та Латинської Америки.  

Оригінал 

Фото: president.gov.ua