Select your language. This page will be translated automatically.

Заяви президента Зеленського про власну «унікальну» роль у процесі деокупації Криму вражають своєю непрофесійністю, а відтак не можна залишити такий вельми непорядний вчинок Глави держави без коментарів і роз’яснень.

Наведу лише ОКРЕМІ (бо повний перелік був би задовгий для допису), але конкретні дії України, починаючи з моменту окупації та спроби анексії Криму Росією у 2014 році, ще до президента Зеленського:

– Березень 2014 року – резолюція ГА ООН про територіальну цілісність України, яка заклала основи звільнення Криму, поставила дії Росії поза міжнародним правом.
– Грудень 2016, 2017 та 2018 років – три резолюції щодо ситуації з правами людини в АРК та м.Севастополь, де конкретна і однозначна вимога до Росії деокупувати Крим (добре, що команда Зеленського не завалила цей напрям і у їх розвиток ухвалено ще дві резолюції у 2019 та 2020 роках).
– У 2018 році з ухваленням резолюції ГАООН про мілітаризацію Криму закладено новий напрям деокупації Криму (далі у розвиток дві оновлені резолюції в 2019 і 2020).
– Вересень 2018 року – до порядку денного 73-Ї сесії ГА ООН внесено пункт про ситуацію на тимчасово окупованих територіях України. І цей пункт має зберігатися в ГА ООН допоки не відбудеться деокупації Криму. Це відповідальність вже чинної влади.
Володимир Зеленський ще лише мріяв отримати посаду глави держави, а основи боротьби України в міжнародних судах, включаючи Європейський суд з прав людини, Міжнародний Суд ООН, Міжнародний кримінальний суд, міжнародний трибунал щодо конвенції ООН з морського права вже були закладені, за п’ятого президента.
– Квітень 2017 року – наказ Міжнародного суду ООН, за яким суд визначив тимчасові заходи і зобов’язав Росію відповідно до Конвенції ООН проти расової дискримінації припинити переслідування Меджлісу, зняти заборону для в’їзду Чубарова і Джемільова, забезпечити захист української мови у Криму.
– 14 січня 2021 року маємо попередню перемогу в ЄСПЛ – знову ж таки позов було подано ще до Володимира Зеленського.
– Так само ще до шостого президента було прийнято рішення про часткове визнання юрисдикції МКС та подано позов і в грудні 2020 року прокурор кримінального суду також оголосив про перехід до наступного етапу (хіба Зеленський може приписати собі цю перемогу?)
– У лютому 2018 року ще Петро Порошенко уповноважив Олену Зеркаль представляти Україну у арбітражному суді по конвенції з морського права для захисту наших економічних інтересів, в тому числі через будівництво «Керченського мосту».
– Як і можна згадати про десятки резолюцій Європейського Парламенту, ПАРЄ, ПА ОБСЄ на підтримку деокупації Криму, які всі були задовго до 2019 року.
– З 2014 року запроваджено з ЄС механізм двосторонніх консультацій щодо імплементації міжнародних санкцій проти Росії.
– До речі, навіть заклик до створення «Кримської платформи» з’явився в резолюції ЄП ще в 2017 році, до Володимира Зеленського.

Залишимо це на совісті радників президента Зеленського, які не змогли (чи не захотіли) роз’яснити шостому президенту те, що було зроблено до його каденції у питанні деокупації Криму. Гірше було б думати, що цих роз’яснень не захотів чути сам Володимир Зеленський. Адже питання тут не лише про «хто зробив, а хто ні» більше чи менше для звільнення Криму в Україні. Питання також про міжнародних партнерів, без яких все згадане вище не мало би місця.

Безглузда заява президента Зеленського щодо Криму – це ляпас нашим союзникам, завдяки яким було сформовано і санкційний режим щодо Криму. Вони сумлінно його виконують, навіть незважаючи на економічні втрати. І саме на їх участь розраховує Київ на саміті Кримської платформи?

До речі, не забуваймо й історичну декларацію Помпео щодо Криму від липня 2018. Чи її теж не було і ніхто, у тих же США, з якими на Банковій очікують на телефонну розмову, «не думав про повернення Криму з 2014 року й до приходу до влади Зеленського»?

 

Костянтин Єлісєєв
Телеграм-канал https://t.me/eliseiskipolya