Кейс Навального та інтереси України

Затримання та арешт Навального російською владою викликало хвилю засудження в усьому демократичному світі. Поза сумнівами є те, що він позиціонується як серйозна загроза для режиму Путіна.

Це і можливість, і виклик для України.

Виклик, адже Москва зробить все, щоб новими й новими подібними справами максимально відволікти увагу від інших незручних їй тем. Використати їх як розмінну монету. Не можна дозволити, щоб українська боротьба опинилася в умовній “тіні Навального”.

Можливість, адже кейс Навального не зайва нагода нагадати світу про Україну – і на площадці ПАРЄ (яка так безславно прийняла назад делегацію РФ півтора року тому), і на інших міжнародних майданчиках:

⁃ Україна попереджала, що загравання з Росією ні до чого доброго не приведе – вона ставатиме ще більш агресивною.

⁃ За ці півтора роки російський режим себе лише продовжує зміцнюватися – згадати хоча б внесення змін до Конституції, де записали примат національного законодавства над міжнародним правом (привіт рішенням ЄСПЛ, який мав би захищати російських громадян від свавілля російської влади).

⁃ Спроба отруєння Навального, поряд із серією інших спроб політичних вбивств в Солсбері, Берліні і тд, свідчить, що Кремль налаштований рішуче щодо будь-кого, хто насмілиться суперечити режиму – що тоді говорити громадянам України, які перебувають на окупованих територіях Донбасу та Криму?

⁃ Треба тримати в полі зору вересневі вибори в Росії, які, серед іншого, будуть проводитися на окупованих територіях України – переслідування Навального дозволяє по-новому поставити питання про легітимність виборчого процесу в Росії.

⁃ Київ має твердо просувати позицію, що ПАРЄ має набратися мужності і відреагувати на агресивну поведінку РФ.

⁃ З огляду на заплановану дискусію в березні в рамках Ради міністрів ЄС щодо стратегії відносин з РФ, Україна має чітко артикулювати цей кейс.

І наостанок, дуже важливо: просування справи Навального – це не означає підтримку його поглядів і підходів, передусім у питанні українського Криму.
Водночас, це важливий інструмент для тиску на офіційну Москву, послаблення її неоімперських амбіцій та можливість запровадження нового пакету міжнародних санкцій проти агресора.