Коротко про сухий звіт Банкової про результати зустрічі політрадників нормандського формату

Знаєте, що відрізняло переговори з Росією до 2019 року?
– По-перше, абсолютна токсичність Кремля для світу. Москва була загнана у глухий кут міжнародної ізоляції. А будь-які контакти з нею були радіоактивними. Це багатьох стримувало, як і гуртувало навколо України.
– По-друге, спільність дій і позиції проти агресора по вісі «Київ-Берлін-Париж». Плюс активна закулісна боротьба Вашингтону. Від такого фронту Кремлю нема було куди подітися. Санкційний зашморг постійно нагадував про зобов’язання агресора, які слід виконувати.
– По-третє, принцип «спершу безпека» був незламним у позиції Києва за твердої підтримки партнерів. А перспектива розгортання міжнародної присутності на Донбасі виглядала не такою недосяжною.
І головне, відмовки Кремля для всіх виглядали гранично безпорадними і безглуздими.

А що маємо у переговорах про мир з Росією за команди Зеленського?
– По-перше, запущено процес детоксифікації Кремля в світі. На Банковій не врахували, що беззубе прагнення миру може мир не принести, а партнерів – заспокоїти. Навіщо відмовлятися від співпраці з Москвою, якщо Україна і сама не бачить у цьому знаряддя тиску на агресора? Вчорашній Давос з Путіним тому підтвердження.
– По-друге, команда Зеленського втратила вісь тиску на Кремль «Київ-Берлін-Париж». Натомість це надало змогу Москві відновити свої позиції і говорити на рівних. Тому не дивно, що навіть партнери починають забувати хто агресор, а хто жертва. Вибори у Франції та Берліні можуть стерти останні залишки інституційної пам’яті на догоду пам’яті Путіна.
– По-третє, піддано ерозії принцип «спершу безпека», натомість Москва голосніше (навіть криком Козака) вимагає руху за своєю логікою – політичних поступок Києва.
Проте гіршим є те, що і міжнародні партнери демонструють байдужість (читай втому).

Причину таких карколомних змін слід шукати в тому, що Кремль тонко відчув «вікно можливостей» від влади Зеленського. Маючи більшість, він може забезпечити пришвидшений рух політичними поступками Києва, добрими намірами привести Україну до капітуляціі.
Такої нагоди у майбутньому у Кремля може не бути. Вичавити капітуляцію України до завершення президентського терміну Зеленського – стратегічна мета Кремля.
А тому на Банковій можуть не ховатися за мовчанням і сухими відмовками про «обговорили кроки, які могли б активізувати процес встановлення миру на Донбасі».