Друге березня можна сміливо записувати у календар визначних дат в історії трансатлантичного фронту єдності і солідарності проти російського агресора. Синхронне запровадження санкцій ЄС та США за отруєння Навального та інші антизахідні гріхи Кремля стало підкреслено демонстративним. А реакція з Москви засвідчила, що ця санкційна операція виявилася успішною. У Кремлі почули, відійшли у бік з погрозами “відповісти необов’язково симетрично”, а отже – задумалися. І є над чим.
Як правильно прочитати санкційні сигнали колективного Заходу? Як мінімум, таких є три:
⁃ Перший – Кремлю варто забути про свої спроби сіяти розбіжності між Вашингтоном і Брюсселем, координація відновлюється. А значить у подальшому російським стратегам доведеться ще не раз зіткнутися із подібною злагодженою роботою трансатлантичного захисного механізму. Терпець обірвався.
⁃ Другий – рівень санкційного удару поки що є символічним, Кремлю дається шанс на перегляд своїх підходів. До списку все ще не потрапили ані олігархи з ближчого кола Путіна, ані банкіри. Саме задля цього робилося викривальне дослідження Навального, і відповідна перспектива віднині як “Дамоклів меч” висітиме над Путіним і його режимом. Навіть асиметрична відповідь Кремля на останні санкції може спустити цей меч з гачку.
⁃ Третій – підтримка України, чітка і однозначна. Якщо в Києві не всі помітили, що запровадження санкцій і ЄС, і США магічним чином співпало з візитом президента Європейської Ради Шарля Мішеля на Донбас, а до цього в Грузію та Молдову як об’єкти російської агресії, то в Кремлі це прочитають однозначно. У дипломатії таких випадковостей не буває. І це символічна гарантія, як і важливий актив для України. Якщо не глава держави, то МЗС мали б цьому сигналу підіграти.
Як би тепер у Москві аналітики і пропагандисти не сміялися з “некритичних та символічних” санкцій, сигнали та рішення Вашингтону підтвердили, що при збереженні своєї злочинної поведінки Путін не може розраховувати на жодні покращення, полегшення, нормалізацію чи перезавантаження. Сполучені Штати мають і політичну волю, і рішучість карати міжнародних злочинців та агресорів, а ціна відповідальності з кожним днем лише зростатиме.
Підтягуватися до рівня Вашингтону доведеться і Брюсселю. Поки що в ЄС продовжують за інерцією сповідувати сором’язливість у своїй реакції на злочини і агресію Кремля, російську пропаганду та дезінформацію не лише у найближчому сусідстві та країнах-стратегічних партнерах ЄС, а й вже на території своїх держав-членів. Є всі ознаки триваючого тяжіння Євросоюзу до умиротворення з Росією, пошуку компромісів та бажання домовитися про відновлення статусу-кво. Позиція слабкості, яка неодноразово доводила свою хибність, але, немов під гіпнозом, продовжує діяти на Об’єднану Європу. Важливо уважно стежити, щоб Україна не потрапила в «кошик поступок» з боку ЄС слід за Білоруссю та Вірменією.
Що варто було б зробити Києву, поки звук від трансатлантичного ляпаса по Кремлю не стихнув? Чітко окреслити своє ставлення до агресора – чи м’якотілий пошук нового модус вівенді, який спостерігали два роки з боку Банкової, чи курс на жорсткий системний тиск, який із політичним схваленням спостерігаємо останнім часом щодо проросійської п’ятої колони. Варто було б підхопити трансатлантичний тренд, заданий Вашингтоном, і завдати чергового удару по агресору в Україні. Якщо вже на Банковій так захопилися інструментом РНБО, то чому б і Україні не запровадити аналогічні до вчорашніх санкціі проти Росії, її фізичних та юридичних осіб, а заразом і заповнити існуючі прогалини в санкційному режимі щодо країни-агресора? Питання не риторичне.