Кримська платформа: які ризики і що робити?

Деокупація Криму – ключовий пріоритет державної політики. Проведення 23 серпня саміту Кримської платформи відповідає цій меті й має важливе значення як для мобілізації міжнародної підтримки й солідарності, так і визначення подальшої стратегії дій. За всією помпезністю підготовки форуму українська влада разом із перевагами має чітко усвідомлювати й ризики.

Як їм запобігти?

– Саміт Кримської платформи не розпочинає, а продовжує зусилля з деокупації Криму. Юридичні рамки для цієї роботи були фактично закладені з ухваленням резолюції 68/262 ГА ООН від 27.03.2014, яка засвідчила, що Крим – це Україна. Ця ініціатива почала відлік прийняттю доброго десятку резолюцій та рішень і ГА ООН, і РЄ, і Європарламенту, і ПА НАТО, і ПАРЄ про деокупацію й демілітаризацію Криму. Включно з історичною Декларацією Помпео. У Кремлі раді були б обнулити все це. Тим більше руками Києва, з якого продовжують говорити «повернемо Крим у міжнародний порядок денний» і «до Зеленського ніхто про Крим не говорив і нічого не робилося». Час міняти методички.

– Рівень представництва на Кримській платформі справа не другорядна. Взірцевою була б цифра 100, адже саме стільки країн проголосували за згадану резолюцію ГА ООН на підтримку України. І саме ця кількість мала б залишатися «золотим орієнтиром». Хоча важлива не лише кількість, а і якість. Навряд чи можна буде говорити про успіх саміту Кримської платформи, якщо в ній не візьмуть участь високі представники ООН, ОБСЄ, Верховного комісара ООН з прав людини та ключових партнерів, включно з Туреччиною та всіх держав-членів ЄС.

– Заключний документ Кримської платформи не може бути менш амбітним за змістом, ніж резолюції ООН. Вихолощена й беззуба Хартія в Києві стала б «автоголом» у власні ворота. Натомість, революційна мова документа була б важливою основою для майбутніх амбітних резолюцій у рамках інших міжнародних форумів. Маркером має бути наявність положення про готовність партнерів до посилення санкцій проти РФ, у т.ч. російських компаній, які використовують незаконно побудований Керченський міст чи формулювання про забезпечення ефективності існуючих санкцій.

– Варто запобігти ризику замкнути тему деокупації Криму лише на бренд Київської платформи. Звільнення півострова – саме в інтернаціоналізації, а не локалізації. Як і в масштабному задіянні міжнародного права і ключових організацій, судових інстанцій, правозахисних організацій тощо. Важливо було б після Київського сегменту вивести питання деокупації Криму й на платформу ООН з амбіцією проведення заходу високого рівня (звичайно це потребуватиме надзусиль і часу). Це був би ефективний шлях розширити географію підтримки, передусім за рахунок країн Латинської Америки, Азії, Африки.

– Фінальний документ Київського саміту не має підміняти існуючі рішення ООН, інших міжнародних організацій. Очевидно, що політико-юридичне значення резолюції ГА ООН набагато вагоміше за текст будь-якої хартії. Нагадаю, що саме завдяки посиланню на резолюцію ГА ООН 68/262 від 27.03.2014 Україні вдалося відстояти в рамках УЄФА контури карти України разом із Кримом на формі національної збірної з футболу. Важливо й те, що відповідно до резолюцій ГА ООН Генсек ООН готує щорічні доповіді щодо їх імплементації й ситуації навколо Криму.

І насамкінець: саміт Кримської платформи не має стати заходом лише для внутрішньої аудиторії чи інструментом підвищення політичних рейтингів. Пригадується як колись, за інших президентів, у т.ч. у часи Януковича теж скликалися пафосні форуми (приклад Ялтинський саміт глав держав ЦСЄ) як спосіб відновити втрачену міжнародну легітимність, продемонструвати гостинність для іноземців, а для українського виборця – “впливовість” першої фігури держави у світі. Мало хто задумувався над тим, з якими почуттями гості поїдуть з України. Хочеться вірити, що цього разу все не так, і на Банковій розуміють ризики: наші партнери не мають поїхати з розумінням того, що вони взяли участь в одноразовому дійстві та спостерігали за “шоу одного актора”. Зміст має переважати форму.