Нормандський саміт потрібен Путіну, не Україні

Здавалося, всі крапки над «і» розставлено. Кремль демонстративно не виконує своїх зобов’язань на треку безпеки. Мирний процес вперся у впертість російського агресора. На лінії зіткнення знов фіксуємо загиблих і поранених, збільшення кількості обстрілів і полювання за людськими життями з того боку. Одночасно Москва публічно кидає виклик демократичним цінностям та повоєнному світоустрою. А що у відповідь робить Київ? Надсилає сигнал про очікування проведення чергового саміту в Нормандському форматі. Назвати це непрофесійним кроком – замало.

Даремно Банкова підставляє під удар МЗС. Цілком очевидно, що на Михайлівській просто виконали замовлення президента Зеленського, якому не вистачило одного Парижу, щоб зрозуміти підступність Путіна. Тепер треба ще й Берлін, щоб остаточно переконатися у безперспективності спроб домовитися з путінським режимом. Кремлю потрібна лише капітуляція Києва, а з ним – і капітуляція колективного Заходу.

Стратегія Москви зрозуміла, не зрозуміло навіщо Київ знов хоче купити квиток Путіну на Нормандський саміт? Аргументи Києва наразі непереконливі та недостатні. Те, що українська сторона частину своєї дистанції пройшла – це добре. Для саміту потрібно:
– Щоб російський агресор виконав свої зобов’язання у сфері безпеки, продемонстрував добру волю, здатність йти мирним шляхом.
– Щоб Кремль засудив «доктрину Пушиліна», дав чітко зрозуміти своїм маріонеткам, що підтримувати їх надалі не буде, постачання зброї та військової обладнання не буде, а існуюче – на вихід.
– Щоб ще до саміту Москва дала знати про свою готовність пристати на дорожню карту врегулювання на основі інтересів України, передати контроль над кордоном та допустити СММ ОБСЄ до всієї території з перспективою розгортання на Донбасі і миротворчої присутності.

Наразі ніщо не вказує на те, що Кремль відмовився від стратегії гібридного узалежнення України. А тому і Банковій слід припинити кидати в інформаційний простір заохочувальні сигнали Москві. Побачити Путіна ще раз, хай і в Берліні, – це не про мир, це про стагнацію мирного процесу та реабілітацію путінського режиму. Дати Путіну зараз вийти на європейську площадку – це демонстрація слабкості, індульгенція невиконанню Кремлем його зобов’язань та плювок у спільні демократичні цінності.