Плюси та мінуси дипломатії Зеленського у серпні

Костянтин Єлісєєв,
голова Центру нових рішень

 

Дії української влади на «білоруському треку» лише підтвердили характерні риси Зе-дипломатії — беззубість, безініціативність та нездатність адекватно діяти в форс-мажорних обставинах

Незважаючи на те, що серпень традиційно є піком періоду літніх відпусток, для української дипломатії цей місяць став періодом випробувань на здатність рішуче і оперативно реагувати на гострі геополітичні виклики на власних кордонах. Дії української влади на «білоруському треку» лише підтвердили характерні риси Зе-дипломатії — беззубість, безініціативність, непослідовність, нездатність адекватно діяти в форс-мажорних обставинах.

На «мінському треку» президент Зеленський та його команда на Банковій активно «продавали» міжнародній спільноті і українським громадянам режим “ілюзорної тиші”, видаючи його за мир, а омріяну «проривну» зустріч лідерів Нормандського формату у Берліні – за припинення війни. «Темна» історія із обставинами затримання «вагнерівців» у Білорусі та провалом спецоперації із арештом російських терористів поновила занепокоєння щодо потенційного існування «кремлівських кротів» у найвищих ешелонах української влади, що, безперечно, підриває довіру до Банкової з боку міжнародної проукраїнської коаліції.

Паралельно на фоні свята української незалежності замість консолідації української нації та зміцнення віри українців у мирне, безпечне та переможне майбутнє, влада продовжувала випробовувати інформаційне поле і громадську думку провокативними вкидами «мудрих старців» і «парочки професійних і потужних українських дипломатів» щодо капітуляційних варіантів досягнення миру на Донбасі.

На європейському напрямі спроби створення образу професійного та системного забезпечення процесу інтеграції України до Євросоюзу нівелювалися дискредитуючими коментарями гаранта євроінтеграційного курсу — президента Зеленського про запит до Брюсселя отримати чіткий перелік критеріїв членства України в ЄС, що лише засвідчило поверхневість його знань про стратегічний курс держави і бажання перекласти відповідальність за прогрес у наближенні до ЄС на партнерів.

Узагальнюючи зовнішньополітичні події серпня, зі знаком «плюс» можна згадати про такі аспекти.

1. У контексті підготовки до наступного саміту Україна-ЄС 1 жовтня 2020 року активізувались контакти президента Зеленського з керівництвом інституцій ЄС, зокрема президентом Європейської Комісії, та профільного віце-прем’єр-міністра з членами Європейської Комісії. Уряд продовжував роботу над підготовкою українських пропозицій до оновлення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, зокрема в частині консультацій з бізнесом. Водночас, на жаль, перед початком цього процесу не було представлено комплексного аналітичного документу щодо торговельно-економічних результатів п’ятирічного функціонування зони вільної торгівлі, що дало б розуміння «вузьких місць» та перспективних напрямів роботи, заклало б основу як для предметних консультацій з бізнесом, так і для позиційних документів до переговорів з ЄС.

2. Ратифікація Верховною Радою України меморандуму з ЄС про взаєморозуміння та кредитної угоди щодо макрофінансової допомоги Україні у розмірі €1,2 млрд, відкрила можливість отримання фінансових ресурсів для подолання кризових явищ в економіці та впровадження реформ. Водночас, останні події навколо керівника НАБУ та подальший режим вичікування щодо дій Національного банку, непокоять європейських партнерів і визначатимуть перспективи реального виділення відповідних ресурсів. Крім цього, серпень не позначився позитивними новинами щодо співпраці з МВФ. Поки не визначено дату приїзду до Києва наступної місії МВФ та оцінки виконання умов програми stand-by для отримання другого траншу. І хоча урядовці говорять про виконання 1 з 9 структурних маяків і запевняють, що рухаються згідно графіку їх виконання, відповідної реакції від Фонду поки немає. Сподіваємося, що вересень буде більш продуктивним щодо впровадження структурних реформ в Україні та позначиться активізацією співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Водночас на рівень довіри з боку наших фінансово-економічних партнерів негативно впливають заяви представників української влади про вірогідність звільнення міністрів економіки та фінансів.

3. Політично важливим слід вважати візит Міністра закордонних справ Німеччини Гайко Мааса в Україну в рамках святкування річниці Дня Незалежності України. Водночас, у публічній площині бракує інформації про те, чи це був «візит заради візиту», чи вдалось досягнути певних принципових домовленостей, в тому числі у контексті головування ФРН в ЄС.

4. Під егідою МЗС України обнадійливо просуваються переговори з Іраном про компенсації за збитий у січні цього року над Тегераном літак МАУ. Сам факт згоди іранської сторони виконати свої зобов’язання за міжнародними конвенціями у сфері авіації та пропозиція Тегерану щодо дати другого раунду переговорів у жовтні свідчить про те, що процес розвивається у вірному напрямку, а дипломатична служба має всі шанси успішно завершити цю складну справу.

5. На відзначення місяця заслуговує проактивна позиція МЗС в питанні утисків Православної церкви України (ПЦУ) на території тимчасово окупованого Криму. Дуже важливим є те, що ця тема нарешті отримала достойний рівень уваги у будинку на Михайлівській, як і вся проблематика політики агресора щодо системного переслідування української православної спільноти в Криму. Хочеться вірити, що невдовзі правильні висновки зроблять і на Банковій та, нарешті, включать питання становлення і міжнародного визнання ПЦУ до обов’язкових елементів президентської риторики.

Мінуси серпня

1. До мінусів вимушені зарахувати шарахання Києва щодо реакції на політичну кризу в Білорусі внаслідок невизнання результатів президентських виборів. Не треба бути геніальним стратегом для того, щоб ще до 9 серпня зрозуміти, що електоральні події у сусідній країні розвиватимуться за сценарієм масштабних фальсифікацій. Відповідно, очікуваною була і реакція країн Заходу, де не знайшлося жодного прихильника багаторічного очільника Мінська. Все це вимагало від Києва мобілізації на білоруському напрямі, готовності до реакції і відповідної стратегії дій вже з перших хвилин політичної кризи у сусідній державі.

Однак, вимушені констатувати, що білоруський «іспит» дипломатія Зеленського не склала. На жаль, відкликання посла України в РБ для консультацій, асоціація України з позицією ЄС та рішення про призупинення всіх двосторонніх політичних контактів з Мінськом не змогли повністю компенсувати мляву, невиразну та запізнілу реакцію Києва на кричущі порушення прав людини в Білорусі, жахливі репресії силовиків проти мирних громадян, ув’язнення протестувальників та переслідування політичних опонентів. Залишилася без належної відповіді Банкової і антиукраїнська істерія Лукашенка. Тема, яка сколихнула весь регіон і всю Європу, не мала права не бути розглянутою і на рівні спеціального засідання Ради безпеки і оборони, і на рівні Верховної Ради України.

Тематика внутрішньої ситуації в Білорусі віднині буде однією з визначальних для регіону, передусім з точки зору безпеки. Форпост російського впливу отримав потужного ляпаса в особі білоруського суспільства, яке прагне змін і відчув дух демократії та свободи. Підтримати білоруський народ у цьому намірі – відповідальність України та її першої особи — президента Зеленського.

Заслуговує на позитивну оцінку ініціатива української делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо схвалення так званої Білоруської декларації, бо саме такою проактивною та амбітною має бути українська дипломатія, коли йдеться про важливі події в сусідній країні, яка має ключове значення для безпекових інтересів нашої держави.

У цьому контексті сподіваємось також на вироблення українського плану підтримки демократичної європейської Білорусі на кшталт вже схвалених програм підтримки з боку Литви, Латвії, Польщі. Було б доцільно Києву виступити з ініціативою проведення у жовтні цього року в Україні форуму громадянського суспільства, який би довів наше регіональне лідерство та ініціативність у питанні демократії, поваги до прав людини, спільних європейських цінностей. Маємо зміцнювати координацію зусиль та підходів щодо Білорусі з ЄС, США, іншими країнами Сімки.

2. На мінському треку серпень запам’ятався нав’язливими спробами Банкової представити ілюзію тиші на Донбасі за справжнє перемир’я, незважаючи на фіксацію з боку СММ ОБСЄ численних порушень режиму припинення вогню. Запам’ятається останній літній місяць також перенесенням широко анонсованої зустрічі дипломатичних радників нормандського формату, яка планувалася на 28 серпня.

Якщо «злитий» у ЗМІ проект спільних висновків за результатами зустрічі дипрадників є достовірним, то факт відкладення зустрічі можна вважати позитивним. Погоджуватися на такий документ було не лише неможливо, а й шкідливо для національних інтересів. Відчувши сприятливий момент, який свідомо або ні був створений занадто обнадійливими сигналами Києва про ось-ось встановлення миру на Донбасі, російська сторона очікувано пішла на підвищення ставок і фіксацію власної логіки врегулювання. Абсолютно зрозумілими є системні спроби Москви нав’язати «прямий діалог між Києвом та Донбасом», включаючи погодження законів, та домогтися від України якомога скорішого виконання політичного блоку Мінських домовленостей без будь-яких додаткових безпекових гарантій. Незрозумілим є мотиви, на підставі яких дипломатія Зеленського «не помічає» (якщо не свідомо підігрує) намірів російської сторони продати цей режим як виконання своїх зобов’язань у сфері безпеки та закинути м’яч на українське поле. Маємо усвідомити, що без додаткових заходів у сфері безпеки, передусім виведення (а не розведення сил і засобів двох сторін!) російських окупаційних військ і зброї з української території, роззброєння бандоформувань та взяття під контроль неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону, нинішній режим тиші, скільки б днів його не рахувати, не може бути ані сталим, ані тривалим. Він буде діяти лише до тих пір, поки Москва відчуватиме готовність Києва йти на нові поступки з політичних питань.

3. Повз України пройшло серпневе турне державного секретаря США Майка Помпео столицями країн Центральної та Східної Європи. Короткий візит американського високопосадовця до Києва для зустрічі з президентом Зеленським став би доброю нагодою для підтвердження міцності та непорушності українсько-американського стратегічного партнерства та обговорення перспектив організації «довгообіцяного візиту Зеленського до Білого Дому». Тим більше, якби такий візит ще відбувся у супроводі нового посла США в Україні. Спроба Офісу компенсувати втрачену для іміджу можливість для особистої зустрічі криворізькою телефонною розмовою з Помпео і зустріччю із заступником держсекретаря Біганом в Україні навряд чи додає упевненості щодо подолання токсичності української теми для Вашингтона. На жаль, сором’язливе дистанціювання продовжує бути визначальним в оцінці стану здоров’я відносин між Києвом та Вашингтоном.

4. Викликала стурбованість деструктивна нав’язлива ініціатива окремих депутатів партії Слуга народу щодо кримінального переслідування заступника міністра закордонних справ України Василя Боднара у контексті 105-х роковин трагічних подій в Османській імперії. Бажання далеких від розуміння дипломатії, «штабної культури» МЗС та розуміння стратегічних інтересів дипломатів керувати українською зовнішньополітичною службою в ручному режимі та за допомогою «своїх» прокурорів і правоохоронних органів є абсолютно неприйнятною практикою і потребують роз’яснювальної роботи з боку Банкової серед «своїх» депутатів. Добре, що ДБР розставило крапки над «і», але, безперечно, цей випадок суттєво підірвав довіру між зовнішньополітичною службою та депутатами монобільшості.

Фактори, які впливатимуть на дипломатію Зеленського у наступні тижні:

1. Критично важливо не допустити ситуації, за якої політична доцільність змусить заплющити очі на відсутність базових безпекових передумов до проведення місцевих виборів на Донбасі. Необхідно чітко усвідомлювати, що подальші поступки України на політичному треку врегулювання не принесуть справжній мир на Донбасі, а стануть відкладеною загрозою для національної безпеки нашої держави та майбутнього для її унітарності і територіальної цілісності.

2. Слід очікувати на другу хвилю спроб втягнення України до виборчих процесів у США. Йдеться про критичну фазу у розвитку двосторонніх відносин з Вашингтоном, характер яких на наступну президентську каденцію закладаються саме в цей момент. Дипломатії Зеленського слід продемонструвати майстерність з тим, щоб не лише не потрапити на чергові гачки «Українагейту-2», а й зберегти високий рівень стратегічного партнерства України і США та міцність двопартійної американської підтримки України.

3. Одним з ключових завдань української дипломатії у вересні стане якісна підготовка і проведення результативного саміту Україна-ЄС 1 жовтня. Адже саме цей форум має стати своєрідним рубіконом для оцінки роботи Зеленського на євроінтеграційному напрямі з моменту його перемоги на президентських виборах. Тому очікуємо на: політичну домовленість щодо оновлення Угоди про асоціацію, узгодження строків запуску переговорів з ЄС щодо укладення Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (т.зв. промисловий безвіз), підписання Угоди про спільний авіаційний простір, запровадження за підтримки ЄС амбіційних програм підтримки відновлення Донбасу, домовленість про ухвалення дорожньої карти інтеграції України до цифрового ринку ЄС, нові пакети підтримки з боку ЄС реформ у нашій державі, згода ЄС підтримати і увійти до складу міжнародної платформи з деокупації Криму. Неспроможність досягнення зазначених вище результатів може вважатися не лише провалом саміту, а й вироком для всієї євроінтеграційної політики нової влади.

4. Важливими елементами вересневої дипломатії можуть стати результативні візити в Україну президента Європейської Ради Шарля Мішеля та високого представника ЄС із закордонних справ та безпекової політики Жозепа Борреля, використання майданчику цьогорічної сесії ГА ООН для представлення президентом Зеленським позиції щодо відновлення територіальної цілісності України на Донбасі, включно з відновленням ідеї запровадження миротворчої місії ООН на всій території окупованого Донбасу, та презентації і запуску ініціативи щодо створення міжнародної платформи деокупації Криму.

Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені — це запорука нашої перемоги!

Оригінал

Головне фото: president.gov.ua