Плюси та мінуси дипломатії Зеленського у вересні

Костянтин Єлісєєв,
голова Центру нових рішень

 

Справа вийшла далеко за рамки відсутності стратегії. Йдеться про втрату контролю над процесами та довіри з боку міжнародних партнерів

Черговий місяць дипломатії Зеленського лише підтвердив сумні і загрозливі висновки — у міжнародному порядку денному Україна продовжує скочуватися на периферію світових і регіональних процесів. Проте гіршим є те, що маргіналізується українська боротьба з російським агресором за відновлення суверенітету і територіальної цілісності держави. Якщо рік тому ще можна було говорити, що український файл був одним із визначальних чинників світової політики, який об’єднував партнерів, то станом на зараз ситуація докорінно змінюється. «Український файл» для союзників все більше перетворюється на «український фейл». Головна причина цього — некомпетентність, безсистемність, дилетантство, недалекоглядність та інфантильність чинних керманичів. Справа вийшла далеко за рамки відсутності стратегії. Йдеться про втрату контролю над процесами та довіри з боку міжнародних партнерів.

З огляду на це продовжувалася не лише тенденція до витрачання залишків запасу міцності попередніх років, але і останніх ознак контрольованості подій та консолідованої зовнішньої політики. Офіційний Київ перетворюється на об’єкт зовнішніх зносин, для якого заготовлено місця не в авангарді, а далеко на «гальорці». Як наслідок, порядок денний формується не Україною, а іншими акторами та незалежними від Києва обставинами. Україна перетворюється з козиря на розмінну монету. Події в Білорусі та Нагірному Карабасі Україна супроводжує у ролі геополітичного статиста, а не регіонального лідера, який і може, і має активно впливати на політичну та безпекову ситуацію.

На донбаському треку президент Зеленський та його «миротворці» продовжували молитися на ілюзорну тишу, сповна зрозуміли гірку правду про прагнення Путіна до миру, повернувшись ні з чим з «проривної» зустрічі дипломатичних радників, вкотре вимірювали градус компромісності українського суспільства наративом Фокіна та активно «замітали сліди» у справі «вагнерівців».

Тепер про плюси та мінуси дипломатії Зеленського за місяць, що минув.

Серед позитивних аспектів:

Активізувався діалог Україна-ЄС у контексті підготовки до саміту в жовтні, перенесеного через спалах коронавірусу в штаб-квартирі Європейської Ради. Перший візит в Україну головного дипломата ЄС Жозепа Борреля та зустрічі з вищим керівництвом стали за своїм змістом не лише елементами підготовки до саміту, але і своєрідним попередженням з боку Брюсселя українській владі щодо необхідності неухильного слідування курсом реформ та поваги до демократичних цінностей.

Після цього візиту стало зрозуміло, що період «медового місяця» та «зачарування Зеленським» залишився в минулому, а українську владу очікує жорстка розмова 6 жовтня у Брюсселі. Доведеться добре попрацювати, щоб попередження про «ЄС — не банкомат» зникло з порядку денного, а не лише з веб-сторінки. Для цього Банковій треба наступити на горло власним авторитарним амбіціям щодо встановлення контролю над антикорупційними органами, знищивши їх незалежність, над наглядовими радами державних підприємств, витіснивши з них іноземних радників, над Національним банком, спонукаючи йти на зустріч популістським передвиборним ініціативам влади.

Чекаємо на переговорне диво від президента Зеленського, результатом якого стали б швидке отримання першого траншу макрофінансової допомоги ЄС, фіксація чітких перспектив оновлення Угоди про асоціацію та запровадження «промислового безвізу», часових рамок підписання Угоди про спільний авіапростір та нових сфер інтеграції у внутрішній ринок ЄС, посилення санкцій проти РФ у дусі «формули Ісішима», підтримки ініціативи про міжнародну платформу деокупації Криму.

Наразі вимушений констатувати щонайменше «кризу жанру» на європейському треку дипломатії Зеленського. Змістовно взаємодія продовжується за інерцією домовленостей президента Порошенка, а нові креативні ідеї урядової команди, залишаються формою без змісту за відсутності системної роботи для консолідації їхньої реальної підтримки та «пробивної сили» Банкової. Роботу з Німецьким головуванням в Раді ЄС можна вважати втраченим шансом, оскільки так і не побачили активного діалогу влади з Берліном з питань європейського порядку денного.

З іншого боку, і у ЄС відсутні реальні стимули для заохочення України, оскільки об’єктивно більший інтерес та політичне лідерство має демонструвати саме Київ. Хочеться сподіватися, що пасивність Банкової не є передвісником застою на євроінтеграційному шляху.

Позитивом стало оприлюднення стратегії національної безпеки, де підтверджено ключові «червоні лінії» щодо перспектив європейської та євроатлантичної інтеграції, російської агресії. Попри плутанину через спробу визначити пріоритетність партнерів, помітним і на папері, і в публічних заявах став амбітний фокус на набутті членства в НАТО. Зважаючи на попередню риторику Зеленського, насамперед щодо Плану дій щодо членства, подальші кроки покажуть, наскільки реальні дії співвідносяться із задекларованим.

До недоліків Стратегії можна зарахувати тривалий час підготовки та затягування з офіційним затвердженням вже на рівні Банкової. Згідно з вимогами законодавства, на цю вправу президенту надається півроку з моменту обрання, тоді як очікувати на стратегічний документ довелося більше року.

Важливим досягненням є режим відносної тиші на Донбасі. Прицільних обстрілів поменшало, скоротилися втрати на фронті. Тактика примушення російського агресора не стріляти, хай навіть і в такий екзотичний спосіб як не стріляти самому за умов бойових дій, принесла цілком очікуваний результат: доповнила арсенал можливостей тиску агресора на Україну, і не наблизила перспективи миру. Якщо раніше Росія грала у «контрольоване загострення», то нині у Кремля є ще й інструмент «контрольованої тиші».

Як би не хотілося вважати позитивним режим відносної тиші на Донбасі, нинішня ситуація жодним чином не може (і не повинна!) вважатися достатнім досягненням. Без подальших кроків на безпековому треку цей режим не може бути ані самодостатнім, ані замінити собою комплекс заходів у сфері безпеки. Дивним чином з риторики зникли сигнали про ближчі перспективи обміну полоненими.

На позитив заслуговує активність міжнародних контактів глави держави, зокрема переговори з діючим головою ОБСЄ, президентами Польщі, Литви, керівництвом Австрії і Словаччини, канцлером Німеччини Меркель. Правильний тренд для просування українського порядку денного, який має стати системною, а не епізодичною діяльністю президента.

Звертає на себе увагу географія останніх контактів на вищому рівні, яка зміщується у бік регіоналізації. Поменшало зв’язків не лише по лінії відносин з Вашингтоном та Лондоном (хоча був призначений новий «свій» посол у Великій Британії), а й з Гаагою, Мадридом, Будапештом, Нікосією, Гельсінкі. Те саме можна сказати і про ФРН та Францію. Контакти з Берліном стали більше діловими, ніж дружніми і довірливими. Бракує діалогу з французьким другом-візаві, який хотів взяти шефство над мирним процесом та Україною, але так і не здійснив широко анонсований візит.

Дипломатія Зеленського не відмовчалася щодо Білорусі, хоча і відпрацювала на мінімальному рівні. Заяви ВРУ та МЗС — мінімальний «маст-хев». Добре, що Банкова зайняла чітку позицію щодо політичної кризи в Білорусі, проте для України як регіонального лідера бракує конкретних дій. Не використано потенціал «Люблінського трикутника». Напрошується активна роль Зеленського, який у перші хвилини після перемоги на виборах пророкував кінець диктаторським режимам на пострадянському просторі. Красиві слова про «геополітичну місію Зеленського» так і залишилися словами.

Мінуси:

Мінусом стала зустріч дипломатичних радників 11 вересня, що завершилася фіксацією рівновіддалених позицій України та Росії щодо перспектив переговорів.

Непроведення анонсованої в 10-денний термін нової зустрічі дипрадників і телефонного дзвінка Кулеба-Лавров та сумні перспективи Нормандського саміту підтвердили відсутність у команди президента цілісного бачення та стратегії повернення миру. Адже ціль провести новий саміт не може замінити собою всеохоплюючу дорожню карту з відновлення територіальної цілісності держави.

Незважаючи на шкідливість ідеї внесення змін до постанови про місцеві вибори як з точки зору переговорного процесу, так і для легітимності виборів, тривають танці навколо цього питання.

Найбільш тривожним є те, що кампанія, розгорнута на рівні окремих депутатів і керівництва української делегації в ТКГ, фактично ретранслювала російський наратив — нібито постанова порушує логіку мінських домовленостей та блокує переговори. Російську логіку вона точно порушує.

Згода на гру з постановою загнала Київ в пастку, коли через прогнозоване небажання ВРУ змінювати проголосований документ, Банкова подарувала Москві аргумент, що переговори буксують через парламент.

Як і минулоріч, згаяною слід вважати нагоду загальних дебатів Генасамблеї ООН для окреслення президентом з найвищої трибуни світу викликів України. Навіть попри представлене бачення шляхів подолання глобальних викликів і загалом фахово підготовлений відеовиступ Глави держави з грамотно розставленими акцентами та наративами.

Для відчуття довершеності та образу «лідера світового масштабу» бракувало проблематики зміни клімату, роззброєння, використання судових механізмів ООН для покарання агресора, закликів до посилення санкцій проти агресора, представлення стратегії деокупації Криму, згадки про миротворців ООН на Донбасі. Не знайшлося у виступі президента місця проблемі гуманітарної ситуації на Донбасі, важливість підтримки ООН програм відродження Сходу України і допомоги тимчасово переміщеним особам, важливості протидії повзучій анексії з боку РФ Азову та Чорного моря.

Вересень став місяцем прискореного накопичення проблемних питань у відносинах з МВФ. Кожного тижня відбувалися події, які штовхали співпрацю з найважливішим гравцем на світовому фінансовому ринку в бік погіршення відносин.

Купа питань від МВФ до влади зростає: незалежність центробанку, завершення справи Приватбанку, використання коштів COVID-фонду, незбалансованість проекту державного бюджету і найгостріше — забезпечення незалежності антикорупційних органів. Наразі оптимізму щодо отримання траншу від МВФ меншає і навіть аналітики інвестбанку Morgan Stanley сумніваються у спроможності України врегулювати спірні питання для отримання траншу.

Усі інші програми допомоги залежать від успішності співпраці з МВФ. Попри підписання президентом закону про ратифікацію меморандуму і угоди з ЄС щодо 1,2 млрд євро макрофінансової допомоги, кошти можливо отримати лише за умови відновлення співпраці з МВФ.

Після візиту Жозепа Борреля до Києва очевидно, що ЄС втомлюється від обіцянок і вимагає реальних реформ.

Фактори, які впливатимуть на дипломатію Зеленського:

За всією димовою завісою заяв та коментарів «а-ля Фокін» проглядається відсутність стратегії реагування Банкової на російську агресію та усвідомлення браку політичної волі Кремля. Це є результатом безсистемних і взаємозаперечних дій влади. Всі односторонні поступки не здобули жодного співчуття з боку Кремля, а лише послабили позиції України та дезорієнтували партнерів. Невірним став вибір першочергових пріоритетів переговірниками Зеленського. Акцент на якнайшвидше проведення виборів змістило фокус з безпекової на політичну складову та завело переговорний процес у безвихідь. Час повертатися до ідеї розгортання міжнародної присутності під егідою ООН та обговорення дорожньої карти, відновити пріоритетні принципи (безпека спершу, вибори через безпеку), запустити процес виведення російських військ з Донбасу.

Слід залишатися осторонь спроб втягнення України до виборчих змагань в США. Критично важливим є завершення історії з призначенням нового посла США в Україні, збереження високого рівня стратегічного партнерства та міцності двопартійної американської підтримки.

Наступний саміт Україна-ЄС є особливо важливим для розуміння політичної відданості команди Зеленського євроінтеграційному курсу та перспектив на цьому треку до кінця каденції. Враховуючи не надто сприятливий загальний клімат напередодні саміту, радимо зважено формувати публічні очікування.

Важливими елементами можуть стати очікувані візити в Україну президентів Євроради, Польщі, залучення підтримки українських ініціатив щодо створення міжнародної платформи деокупації Криму та міжнародного центру протидії дезінформації та пропаганді в Україні.

Варто продовжити уважно аналізувати події в Білорусі, Нагірному Карабасі, а також відслідковувати процеси підготовки до парламентських виборів в Грузії та президентських виборів у Молдові.

Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!

Оригінал 

Головне фото: president.gov.ua