Плюси та мінуси дипломатії Зеленського у жовтні

Костянтин Єлісєєв,
голова Центру нових рішень

 

У наступні тижні, якщо не місяці, дипломатія Зеленського перебуватиме у заручниках внутрішньої ситуації в Україні 

У змістовному аспекті цей період став найбільш насиченим на дипломатичні події за перші півтора роки каденції глави держави. Візити до Брюсселя для участі у Саміті Україна-ЄС, до Великої Британії і Туреччини, а також візит президента Польщі в Україну мали за мету довести успішність Зеленського як головного дипломата країни, його відданість зближенню із Заходом та реформуванню держави, а також промоутера зміцнення обороноздатності України для ефективного протистояння зовнішнім безпековим загрозам.

Є підстави вважати, що основною рушійною силою такого сплеску зовнішньополітичної активності було прагнення створити сприятливі умови для забезпечення підтримки власного політичного проекту Слуга народу на місцевих виборах 25 жовтня. Тепер за підсумками невдачі Зекоманди на місцевих виборах буде цікаво відслідкувати, чи такий потужний інтерес до дипломатії насправді був щирим і буде системно розвиватися, чи це була передвиборча «фішка» і в подальшому зовнішня політика знову повернеться на другорядні ролі в діяльності Зеленського.

Тепер про плюси та мінуси дипломатії Зеленського за місяць, що минув.

Серед позитивних аспектів. 

Саміт Україна-ЄС. На окремі схвальні коментарі заслуговують домовленості щодо започаткування процесу модернізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, оновлення її додатків, поглиблення секторальних діалогів, а також початок підготовки до укладення Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислових товарів. Водночас ці пріоритети поглиблення відносин не слід розглядати як проривні ноу-хау Зеленського, а є швидше успішною імплементацією системних концептуальних та змістовних напрацювань попередніх років.

Помітним акцентом дипломатичного місяця став візит президента України до Великої Британії. «Туманний альбіон» давно належить до твердих союзників України і факт укладення ґрунтовної домовленості, Угоди про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство з Лондоном, не можна не вітати. Дуже важливо не лише те, що українська дипломатія зберігає «політичну мапу» Угоди про асоціацію з огляду на Брекзіт, а й посилює економічну та військову співпрацю з одним з ключових союзників нашої держави у протидії російській агресії.

Із знаком плюс відзначу підписання Меморандуму про зміцнення українсько-британського партнерства у військовій і технічній сферах, що передбачає виділення рекордних кредитних гарантій, у тому числі для переобладнання Військово-морських сил України. Це важливі сигнали як у бік російського агресора, який отримав болючого удару по своєму наративу про «втому від України», так і для тих західних партнерів України, які мали б пришвидшити процедури розгляду звернень нашої держави щодо більшої військової допомоги Україні саме на цьому етапі.

До недоліків записуємо недоопрацьоване інтерв’ю президента в програмі BBC Hardtalk, що вкотре довело потребу у належній попередній підготовці глави держави до таких комунікаційних випробувань, а також «дивні» коментарі глави Офісу для Chatham House про сучасну роль Росії в житті України.

Крім цього, слід відзначити зі знаком запитання замовчування тривалості процесу підготовки і візиту, і домовленостей з Лондоном, який бере свій початок ще до часів дипломатії Зеленського — і за іншого президента, і за іншого посла України у Великій Британії.

Не можна не відзначити, що вже протягом третього місяця загалом зберігається режим тиші на Донбасі. Однак, останнє загострення, в результаті якого загинули два українські захисники, є наочним підтвердженням того, що Москва не відмовилася від контрольованої ескалації на Донбасі, а нинішній режим припинення вогню є доволі крихким та потребує більш системних кроків з боку Банкової.

Попри загалом правильну логіку, малоперспективними є й останні ініціативи на зразок розробки за участі представників України, Росії та ОБСЄ плану дій з метою розблокування переговорів у ТКГ та подальших кроків у виконанні Мінських домовленостей. І хоча Київ має намір акцентувати увагу на виконанні безпекових та гуманітарних питань, немає жодних сумнівів, що Москва для «збалансування» плану просуватиме політичну частину, зокрема відсилаючись до результатів Паризького саміту.

Не залишаються непоміченими спроби Москви перехопити ініціативу та нав’язати своє бачення плану. Водночас варто було б використати цей тренд для відновлення роботи над всеохоплюючою «дорожньою картою» імплементації Мінських домовленостей, принциповими моментами якої має стати фіксування готовності РФ вивести свої війська та відновлення Україною контролю над кордоном.

Візит до Туреччини, так само як і візит президента Польщі в Україну, підтвердили, що дипломатія Зеленського продовжує шукати «твердий грунт» та справжніх стратегічних партнерів в українському сусідстві. Зазначений підхід заслуговує на підтримку та подальший розвиток, передусім на турецькому напрямі. Це саме той трек, який вже сьогодні створює позитивну платформу для зміцнення саме двостороннього співробітництва на засадах взаємних інтересів та без протиставлення такого партнерства іншим сторонам. Чекатимемо на засідання Стратегічної ради високого рpreівня, яке анонсовано на початок наступного року, та ефективний прогрес на шляху до укладення Угоди про зони вільної торгівлі з Туреччиною.

Приємним позитивом місяця стало рішення Кіпрської Церкви щодо визнання Томосу про автокефалію Православної Церкви України, яка стала четвертою Церквою, яка визнала Помісну ПЦУ — після Вселенського Патріархату, Церкви Греції та Олександрійського Патріархату. Водночас привернула увагу відсутність будь-яких сигналів з Банкової у відповідь на важливе рішення Предстоятеля Православної Церкви Кіпру Хризостома II.

Важливо, щоб процес визнання ПЦУ, як потужного фактору української ідентичності, продовжувався, в тому числі й за активного сприяння української дипломатії. Сподіваюсь, що конструктивної динаміки процесу надасть і остання зустріч президента Зеленського з Вселенським Патріархом Варфоломієм під час візиту до Туреччини.

Мінуси

Згаяною слід вважати нагоду щорічного звернення Зеленського до Верховної Ради України щодо внутрішнього і зовнішнього становища держави. Якщо порядок денний внутрішнього життя у найбільш важливому зверненні глави держави був сповнений змісту та емоцій, то зовнішньому виміру виступу явно бракувало уваги до умов, в яких нині розвивається українська держава.

За час дипломатії Зеленського проблем на кордоні нашої держави лише додалося, тоді як на жодному з існуючих помітного успіху не відбулося. Чого лише варта історія з так званим новим диханням у відносинах з Угорщиною, яка з часом виявилася фейком та широко розрекламованими надіями на позитивні зміни. Звернення міністра закордонних справ України до ЄС та НАТО про «втручання Угорщини у внутрішні справи України» можна вважати логічним завершенням періоду самообману і, сподіваємося, поверненням до принципів «реальної політики» без фантазій.

Відверто бракувало в оцінках президента і ситуації в Білорусі, з якою протяжність нашого кордону становить більше тисячі кілометрів. Колись дружня і, загалом, безпроблемна, ця ділянка нині є серйозним викликом національній безпеці. Не маємо сумнівів, що вітчизняне МЗС достойно відпрацьовує «білоруський вимір». Разом з тим, чітка позиція першої особи держави, висловлена у зверненні до парламенту, мала б потужний ефект для консолідації зусиль і інших державних органів на цьому напрямі. Йдеться не про тривіальну ситуацію, яка ускладнює інші виклики, з якими бореться наша держава, передусім російською агресією.

До цього часу ми так і не побачили жодних обрисів гучно анонсованих стратегій виходу України в регіон Азії, що рекламувалось чи не як ключова «фішка» дипломатії Зеленського.

Через загибель 30 жовтня двох наших героїв Київ вдався до скликання термінового засідання підгрупи з безпеки ТКГ. Однак, чого бракувало, то це телефонних контактів у рамках нормандського формату та вже традиційно замовчування відповідальності Росії. Такий дефіцит спілкування між Києвом, Берліном та Парижем є додатковим сигналом про триваюче перефокусування уваги з нормандського формату на роботу ТКГ, яка традиційно мала більш допоміжний характер.

Нагадаю, ще наприкінці липня був розповсюджений так званий лист Козака, де той вихваляв «результативність» ТКГ, у тому числі за погодження нині діючого режиму припинення вогню, на відміну від неефективного нормандського формату. Вже тоді було зрозуміло, що Росія затіяла гру з маргіналізації нормандської четвірки. Відсутність Парижа та Берліна в ТКГ дозволяє Москві більш вільно почуватися у просуванні свого традиційного наративу про посередництво.

Перспективи співпраці з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями, як і взагалі з міжнародними партнерами, стають все більше туманними та загрозливими.

Незважаючи на переможні реляції Офісу президента на початку жовтня про те, що черговий транш програми стенд-бай, а за ним і перший п’ятої макрофінансової допомоги ЄС Україна отримає ще до кінця місяця, наразі ми спостерігаємо поглиблення кризи. І це пов’язано не лише з останніми рішеннями Конституційного Суду, а й з тим, що всі питання, які систематично порушуються МВФ так і залишаються невирішеними.

Навіть розгляд проекту Держбюджету на наступний рік вперше за декілька років вже йде із порушенням термінів, закладених в Бюджетному кодексі. Просто заспокійливі інтерв’ю про плідну співпрацю не спрацьовують, мають бути реальні дії, що забезпечують розвиток співробітництва.

У полі зору міжнародних партнерів продовжували перебувати питання дотримання українською владою принципів верховенства права, демократії та поваги до прав людини. Триваючий наступ на антикорупційну архітектуру, створену за часів п’ятого президента, зокрема послаблення незалежності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Національного антикорупційного бюро, рішення КСУ щодо часткового скасування електронних декларацій викликали жорсткі негативні оцінки європейських партнерів, країн Групи Семи, міжнародних фінансових організацій, поставивши під сумнів перспективи отримання міжнародної фінансової допомоги та під загрозу безвізовий режим з Євросоюзом.

Паралельно команда Зеленського продовжувала активну фазу політично вмотивованих переслідувань лідерів опозиції та незалежних ЗМІ. Характерною реакцією партнерів стали заяви-занепокоєння президента Європейської народної партії Дональда Туска та міністра закордонних справ Литовської Республіки Лінаса Лінкявічуса. При цьому останні звернення ДБР до міжнародних юрисдикцій щодо надання міжнародної правової допомоги у справах проти п’ятого президента України провокуватимуть зростання уваги демократичного світу до проблематики політичних переслідувань в Україні.

Фактори, які впливатимуть на дипломатію Зеленського:

Наступні тижні, якщо не місяці, дипломатія Зеленського перебуватиме у заручниках внутрішньої ситуації в Україні. Політична турбулентність, в яку штовхнули країну і рішення Конституційного суду від 27 жовтня залишатиметься «темою номер один» для міжнародних партнерів.

Добігає кінця формально визначений Володимиром Зеленським рік для врегулювання ситуації на Донбасі. Це в свою чергу провокуватиме нові дискусії. Які опції не були б перед президентом Зеленським, ескалація ситуації в Нагірному Карабаху є наочним прикладом того, що затухання конфлікту є оманливим і ні в якому разі не треба робити ставку на його замороження.

Як уже зазначалося, Банковій необхідно наполягати на розробці цілісної та всеохоплюючої дорожньої карти, яка б змусила Росію дати відповідь на принципові для нас безпекові питання. Немає й альтернативи посиленню міжнародної присутності на окупованих територіях шляхом запровадження миротворчої місії ООН. Нагальним є відновлення контактів по лінії Київ-Берлін-Париж та посилення позицій нормандського формату.

З іншого боку, Києву необхідно не допустити подальшої «фокінізації» роботи делегації в ТКГ через продукування ініціатив, які радше дезорієнтують наших партнерів. Йдеться, зокрема, про створення вільної економічної зони на Донбасі. Триваюча кампанія проти антикорупційної інфраструктури та розвиток ситуації навколо Конституційного суду впевненості інвесторам не додадуть. Очевидно, що за нинішніх умов на Донбас великі гроші інвесторів не прийдуть, а чергова вільна економічна зона стане новою чорною дірою для уникнення оподаткування, провокуючи невдоволення вже цілої країни.

Натомість альтернативою ВЕЗ мали би стати зусилля з перетворення прифронтових територій на вивіску процвітаючої України рівних можливостей, де всі, без винятків, грають за єдиними правилами. Не варто ігнорувати владі й сигнали про можливість задіяння проти України нового етапу сценарію з внутрішньої дестабілізації.

Продовжує дивувати підхід Банкової щодо пошуку винних чи-то у війні з Росією, чи-то в окупації територій України, яких «знаходять» всередині держави.

Досі незрозумілою є відсутність рішучих дій української влади із запровадження санкцій проти російського агресора, в тому числі в контексті незаконної побудови і запуску Керченського мосту. Це особливо контрастує з активною позицією у питанні санкцій з боку наших міжнародних партнерів, зокрема, ЄС.

Завершення президентських виборчих перегонів в США потребуватимуть активної дипломатичної роботи України для відновлення уваги Вашингтону до питання всебічної підтримки нашої держави у питанні протидії російській агресії та реалізації курсу реформ.

Варто уважно аналізувати і вчасно реагувати на події в Білорусі, рішучі дії Азербайджана з відновлення територіальної цілісності, а також результати парламентських виборів в Грузії і першого раунду президентських виборів у Молдові для подальшого розвитку двосторонніх відносин та геополітичної ситуації в регіоні.

Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги.

Оригінал 

Головне фото: president.gov.ua