Про візит Санду в Україну

Дива не сталося. Перший офіційний візит президента Молдови в Украіну проривним не став. Жодних принципових для України питань не вирішено. Зе-дипломатія даремно зіграла у піддавки.

По-перше, як і передбачали, щодо ключових проблемних питань «президентського рівня», а саме завершення договірно-правового оформлення державного кордону, жодних зрушень не досягнуто. Прикро, що президент Зеленський не зміг публічно окреслити позиції України.

По-друге, інфраструктурні ініціативи про «побудуємо дорогу», «закачаємо газ», «зведемо міст» – це все про обіцянки. Їх вже рясно розкидано по всіх куточках і України, і світу. Хочеться вірити, що хоча б цього разу дипломатія Зеленського була серйозною у своїх планах.

По-третє, добре, що лідери запевнили у підтримці територіальної цілісності обох країн. Прикро, що далі загальних слів не пішло, і навіть Зеленський забув про, як він вважає, своє дипломатичне дитя – Кримську платформу. Будемо сподіватися, що десь за зачиненими дверима Молдову таки запросили до участі.

По-четверте, не відчувалося аури регіонального лідерства та не спостерігалось спроб зміцнити альянс для спільної протидії російській агресії, від якої потерпають обидві держави. Невже президент «дув на холодне», щоб не зіпсувати берлінську атмосферу?

По-п’яте, добре, що скоординували позиції щодо Євросоюзу та Східного партнерства – важливі заяви щодо «асоційованої трійки». Тепер варто було б сконтактувати швидко з грузинською стороною для підтвердження спільної позиції на саміт в лютому.

І останнє, скільки не називай кисле солодким – солодше не стане. Розбіжності у поданні своїх оцінок візиту двома сторонами підтверджує, що хтось когось продовжує водити за носа «водою по обох берегах Дністра». І сторона ця не українська.