Що не так з Положенням про закордонні дипломатичні установи України за редакцією президента Зеленського?

15 березня 2021 року з під пера президента України вийшов Указ про оновлене Положення про закордонні дипломатичні установи України, який мав закласти нові прогресивні підвалини розвитку вітчизняної дипслужби. Навіть побіжний аналіз цього документа змушує сумніватися у тому, що визначена мета його оприлюднення була досягнута. На жаль, занадто багато недоліків.

Що саме не так?

Перше і найголовніше – оновлене Положення не фіксує ключових викликів сучасності перед Україною. В тексті документа відсутні такі завдання як розвиток безпекової співпраці, військово-технічного та оборонного співробітництва, протидія фейкам та дезінформації, а також участь дипслужби у подоланні наслідків світової пандемії коронавірусної інфекції для України.

Друге – документ сповнений юридичних невизначеностей. Якщо прискіпливо ставитися до “нововведень”, то віднині ЗДУ мають опікуватися лише “офіційними делегаціями України”. А що ж з робочими візитами і делегаціями іншого рівня? Приміром, із рівнем заступника міністра, які часто забезпечують значну частку успіху? Невже віднині йдеться про “розвиток” відповідних відносин лише з “державою перебування”, а як же “держави акредитації” чи “за сумісництвом”? Що робити тим нашим громадянам, які не підпадають під завдання ЗДУ щодо “захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб України в державі перебування або міжнародній організації”? Наплутано з chargé d’affaires (повірений у справах, який призначається наказом МЗС у разі вакансії посади Посла) та chargé d’affaires a.i. (тимчасовий повірений у справах, якого призначає Посол на час своєї тимчасової відсутності). Хочеться вірити, що йдеться про банальний недогляд, хоч і це навряд чи є виправданням.

Третє – не розкривається сутність нового інституту Послів України з резиденцією в Києві. Жодного додатково розвитку ідеї, яка була запропонована у новій редакції Закону про дипломатичну службу, ухваленого ще 2018 року. Без чіткої юридичної визначеності і функціонального навантаження такий інститут якщо і запрацює, то не без проблем, що неминуче позначиться на його ефективності.

Четверте – документ оминає увагою особливості взаємин України з ЄС. Відносини політичної асоціації та економічної інтеграції, включно з вимогами Конституції України, мали б забезпечити належне місце Представництва України при ЄС в оновленому Положенні окремим пунктом. Хай би і за прикладом Місії України при НАТО. Адже йдеться про стратегічний напрям не лише дипломатичної, а й державної діяльності, який, по суті, мав би вести до створення “віддаленого кабміну України в Брюсселі”. Неприпустиме упущення.

П’яте – не без схем. Дивне рішення щодо того, що керівник закордонної дипломатичної установи може покласти виконання обов’язків щодо організаційно-розпорядчого, адміністративно-фінансового забезпечення діяльності установи на одного з дипломатичних службовців за посадою не нижче радника. Тобто Посол продовжує бути розпорядником коштів, але відповідальність за всі свої рішення може перекласти на радника?

Як висновок: замість справді системної та вдумливої роботи маємо досить «сирий» і неамбітний документ. Жодних сучасних викликів перед дипслужбою він не вирішує. Цікаво, на якому етапі відбулася підміна первісної ідеї про розробку цілісного документа, в якому знайшли б місце положення про відділи з економічних питань, культурно-інформаційні центри та консульські установи? Чому відмовились від скасування указів президента, які застаріли і не відповідають ні вимогам сучасності, ні Закону про дипслужбу? Добре, що особливої шкоди для дипслужби від оновленого Положення немає. Погано, що й користі і доданої вартості також.