Select your language. This page will be translated automatically.
25 січня Костянтин Єлісєєв у ток-шоу на каналі Україна 24 говорив про актуальні міжнародні події тижня.
Читайте запис бесіди:
❓ Як міжнародні партнери можуть відреагувати на сутички протестувальників-підприємців та поліцейських у центрі Києва?
К.П.: Ситуація в Україні перебуває під мікроскопом з точки зору міжнародного реагування. Звичайно події в центрі Києва відслідковується нашими міжнародними партнерами. З одного боку такі події є ознакою демократії, але з іншого не можна дозволяти, щоб такі маніфестації перетворювались на акти насильства та вандалізму. Це своєрідний тест для українських силових структур, у тому числі на здатність реагувати на можливі провокації. Адже основним фронтом атаки Путіна буде саме дестабілізація України зсередини. Тому українська влада має бути готова реагувати в законний демократичний спосіб на те, що відбувається. Хочеться вірити, що ці акції не перетворяться на акти протистояння та будуть проходити у мирний спосіб.
❓ Зустріч політичних радників в Нормандському форматі. Вдасться чи ні?
К.П..: Наразі українська сторона проводить активну пі-ар кампанію з приводу розблокування Нормандського формату. Водночас відбувається інфляція самого нормандського процесу. Декілька років тому ми вітали досягнення, наприклад, домовленості про режим припинення вогню або обмін заручниками. Зараз же українська влада радується самому факту проведення зустрічі у Нормандському форматі, при чому лише на рівні дипломатичних радників. В 2015-2019 роках такі заходи відбувались майже щоквартально. Тому недоцільно тішитися фактом проведення самої зустрічі, необхідно чекати її результати і, у разі досягнення якихось, радіти їм. Сумно, що квиток на таку подію купила українська сторона шляхом відкликання законопроекту про перехідний період на території ОРДЛО. Цей законопроект довго готувався, пройшов через Венеційську комісію, але російська сторона поставила жорстку умову «не голосуйте за цей законопроект, інакше це торпедуватиме мінський процес». Таким чином українська сторона зробила крок назад, і хочеться вірити, що наступними будуть два кроки вперед.
❓ Ініціатива Макрона по врегулюванню ситуації на кордонах України – це крок назустріч президенту Росії чи все ж такі Україні?
К.П.: Зараз відбувається процес примусу України до виконання мінських домовленостей. Це не новий тренд, він був і в 2015-19 роках. Партнери аргументують тим, що Україна хоче мир на Донбасі і Президент Зеленський пообіцяв це на виборах, тому Київ має робити щось, адже Москва нічого не хоче. Саме тому нашій стороні потрібно мати в кишені запасні варіанти. Свого часу ми вийшли з такою ідеєю і вона спрацювала: підготовка та підписання дорожньої карти імплементації мінських домовленостей. Є 2 ключових проблеми у мінському процесі. По-перше, пріоритетність імплементації кроків, що за чим має відбуватись. Послідовність пунктів не чітка і російська сторона тлумачить на свою користь, українська на свою. По-друге, хто буде контролювати і на якому етапі неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону. За допомогою дорожньої карти нам вдалося забронювати принцип «спершу безпека», тобто Росія має спершу припинити стріляти, вивести свої війська, роззброїти незаконні військові формування і потім можна говорити про політичні процеси. На жаль українська сторона перед Нормандським самітом в Парижі 2019 року погодилась на російський сценарій «спершу політика», але зрозумівши, що це був хибний крок намагалась відіграти ситуацію на попередні позиції. Все це і створило певний хаос у переговорному процесі.
❓ Міжнародна військова допомога Україні, зокрема з боку США. Чому це важливо?
К.П.: Ми щиро вдячні нашим міжнародним партнерам за безпрецедентну підтримку України. В 2014-15 роках Україна лише мріяла про таку допомогу, зараз вона є реальністю. Роль мобілізатора, консолідуючої сили у підтримці України взяли на себе США. Чому це важливо? У всьому світі розуміють, що питання війни і миру вирішується сьогодні саме в Україні. Йдеться про базові принципи міжнародного права, йдеться навіть не про роззброєння, розширення НАТО чи щось інше, йдеться про забезпечення незалежності України як держави. Адже Путін апелює до НАТО тому, що він не може сказати відверто, що він проти незалежності України. Він апелює до північноатлантичного альянсу проти членства України в НАТО, тому що він розуміє, що цей факт буде гарантією саме незалежності України. Українській владі також пора надавати сигнали Путіну аби застерегти від безумств. Передусім треба показати, що Україна як ніколи єдина, консолідована, весь світ із нами і тому будь-які масштабні вторгнення на територію України зустрінуть рішучий опір української влади та народу і плюс ціна за подальшу агресію проти України буде дуже високою.
25 січня проведено засідання РНБО, за результатами якого під час прес-конференції наголошувалось, що причин для паніки немає. Але хотілося б не лише заяв, але й реальних дій. Наприклад, Президент США Байден 24/7 має розмови з очільниками держав – наших союзників. Так вчора проведено 8 таких розмов для того, щоби мобілізувати підтримку України. Дивимось на сайт Президента України і він мав лише одну телефонну розмову з Президентом Європейської Ради. Сьогодні ще одна розмова з Президентом Азербайджанської Республіки. Все. Наші партнери, турбуючись про Україну, очікують від нас адекватної позиції та поведінки. Чому Президент України не взяв на себе ініціативу і не скликав багатосторонню телеконференцію з лідерами країн аби мобілізувати підтримку, розказати, що ми робимо зі свого боку, скоординувати позиції та дії? Інше питання: чому Україна не була запрошена на телеконференцію з Байденом? Не покидає відчуття, що з нами спілкуються за остаточним принципом і, на жаль, сприймають як об’єкт, а не суб’єкт міжнародної політики. Президент України особливо зараз має відігравати роль лідера та об’єднувати суспільство, мотивуючи тим, що в нашій єдності саме і є сила і він має мобілізувати міжнародну спільноту. Чому ані в Україна, ані в світі немає анти-воєнних маніфестацій та демонстрацій? Згадаймо 2014 рік. Путін обстріляв бусик під Волновахою. Відразу був організований антивійськовий мітинг, до нас приїхали лідери окремих країн світу, ширився рух «Je suis Volnovakha», що дозволило об’єднати країни навколо нас. Де ми зараз бачимо маніфестації проти війни з Україною?
❓ А може не треба організовувати таку міжнародну підтримку, бо вона є? Лінія Балтія, Польща, Великобританія і так є, чи потрібно робити додаткові кроки?
К.П.: Треба мобілізувати всіх. Зараз момент істини. Кожна країна має продемонструвати своє ставлення до того, що відбувається на кордоні з Україною. Кожен показує хто є хто. Україна ж має користуватися цим моментом. Для прикладу, зараз лідерство серед європейських країн виявляють Великобританія і Польща. Було навіть запропоновано трикутних Лондон-Варшава-Київ. Потрібно ловити можливість і, наприклад, запропонувати, укласти Британії двосторонню безпекову угоду, яка б включала військову допомогу, посилення спільних військових навчань, підтримку вступу України в НАТО. По суті зараз серед наших партнерів формується консенсус щодо відсічі російській агресії шляхом запровадження санкцій та надання оборонної зброї. Чого на сьогодні бракує – це надання України членства в західних структурах.
❓ Існує думка, що західні країни вирішують свої внутрішні проблеми за рахунок України і зокрема Великобританія. Це так?
К.П.: Така теза походить на російську пропаганду, оскільки Великобританія ще з 2007 року послідовно підтримує Україну. Тоді, ще будучи членом ЄС, вона ухвалила двосторонню декларацію з Україною, де чітко прописала, що підтримує членство України в Європейському Союзі. В той час, всередині ЄС консенсусу з цього питання ще не було. Рік тому відбувся візит Президента України до Великобританії, під час якого було домовлено, що Британія допомагатиме Україні будувати свій військово-морський флот, включно з військово-морськими базами. Тому підтримка Великобританії – це не одномоментний крок.
❓ Передислокація сил НАТО. Наскільки це нетипово та свідчить про загрозу?
К.П.: Це свідчить про те, що світ прокинувся і зрозумів, що політика примирення або замирення агресора не має жодного шансу. Сьогодні на кону існування демократичних принципів світоустрою, неприйнятність силової зміни кордонів, неприйнятність нав’язування суверенній країні в який спосіб і в які альянси рухатись. Під загрозою і їхні інтереси. Позавчора Путні сказав, що не допустить членства України в НАТО. Вчора, розширюючи свої «червоні лінії», він вже сказав «ні НАТО в Україні»: жодних навчань, жодної військової допомоги і так далі. Сьогодні вже він додає «ні НАТО в Центрально-Східній Європі». Його апетити зростаюсь. Світ розуміє, що потакання агресору лише посилює його апетит. Тому передислокація сил НАТО цілком логічні дії. І хочеться сподіватись, що нарешті ці сигнали в Кремлі зрозуміють.
❓ Позиція європейських країн. Наскільки вона консолідована? І чи зможуть країни ЄС спільно з США запровадити санкції проти Росії, не чекаючи на продовження агресії з її боку?
К.П.: Ключова валюта Путіна сьогодні – сіяти страх. І зараз в такий же спосіб передаються сигнали європейським партнерам. Пам’ятаєте заяву, що запровадження посилених санкцій проти Росії будуть розглядатися як недружній крок до розриву відносин з Російською Федерацією. Звичайно, потрібно сказати, що на сьогодні в ЄС поки що немає 100-відсоткового консенсусу щодо запровадження посилених санкцій. Вони розроблені, вони лежать на столі, зараз ведеться активна робота, і за допомогою США, щодо формування консенсусу всередині Європейського Союзу. Вже видно формування євроатлантичного консенсусу США і ЄС. Зараз передусім потрібно об’єднати дві ключові країни: Німеччину і Францію, і запровадити пакет санкцій. Як тільки буде консенсус всередині ЄС – це і стане стоп-сигналом для подальших планів з боку Росії щодо масштабної агресії проти України.
Дивіться програму у записі на U-tube каналі Україна24